27 липня 2014 року. До цього дня вогневі російсько-української війни не вдавалося спопелити життя жодного із наших земляків-воїнів. Та ця дата стала трагічною. Шість років тому страшна звістка прилетіла зі сходу України на Корсунщину: загинув воїн АТО, юний корсунець Сергій Білоушенко.
Він був світлою, оптимістичною і відважною людиною. Правдолюбом, у серці якого завжди пломенисто горіло прагнення захищати, оберігати, бути опорою для рідних і близьких. Бути опорою для держави. Саме такі юнаки і створюють основу сильної армії. Сергій служив у десантних військах, у 95-й окремій аеромобільній бригаді.
Сергій Білоушенко пішов служити на контрактну службу у 2011 році. Під артилерійським вогнем разом із побратимами утримував стратегічну висоту Карачун, звільняв Слов’янськ і Лисичанськ. 27 липня 2014 року загинув від кульового поранення у бою під Торезом. Йому був 21 рік.
14 листопада 2014 року воїн посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Меморіальна дошка з його іменем встановлена на фасаді міської гімназії.
Рідний заклад освіти постійно проводить тематичні пам’ятні заходи на честь випускника, яким пишається і пам’ять про якого щиро шанує. На честь Сергія Білоушенка перейменовано вулицю у його рідному місті. Хоча якої моральної болі коштувало це перейменування рідним воїна та патріотичній спільноті міста – одному Богові відомо. Про судову тяганину та впертий опір з боку голови ЖБК «Елітний» наше видання писало багаторазово.
У шості роковини з дня загибелі Героя зібралися його рідні, друзі, а також корсунці, які трепетно, щиро зберігають свічечку пам’яті про Сергія Білоушенка — людину з відважним серцем, воїна, про Гордість нашого міста й усієї країни.
Панахида за полеглим воїном відбулась у неділю, 26 липня, на центральному міському цвинтарі.
Сьогодні, 27 липня, родина та близькі Сергія Білоушенка доєднались до церемоніалу вшанування військовослужбовців Збройних Сил України, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії на сході України.
Фото: церемоніал вшанування військовослужбовців ЗСУ в Міністерстві оборони України, 2019 р.:
«Щоразу, як звучить Дзвін Пам’яті та лунає постріл у небо на честь полеглого воїна – серце здригається і німіє. І знову постріл – ніби вбивають надію, ніби вбивають тебе… Важко усвідомлювати глибину горя… Час не лікує», – каже бабуся полеглого Героя Олена Володимирівна.
А нам, землякам Героя, нині дуже важливо стати гідними його подвигу. Не зраджувати тих цінностей, які він сповідував, захищаючи рідну землю. Аби весь небесний полк захисників бачив, що все було недаремно…
Олена МАРЧИК
