Ці ікони немовби сяють зсередини. Вони вражають чистотою кольорів, витонченістю і досконалою технікою виконання. На виставці у Корсунь-Шевченківській ЗОШ №2 13 листопада були експоновані ікони та картини авторства учениць цієї школи Анжеліни та Анжеліки Коцелюк.
Сестрички Ліна і Ліка навчаються у 6-Б класі. «Дівчатка мають напрочуд чуттєве сприйняття світу і вроджений творчий хист, – розповідає їхній класний керівник Оксана Степаненко, – та не менш важливим є те, що вони дуже багато працюють над собою». Так, опановувати образотворче мистецтво юні художниці почали уже з чотирьох років.
Перші несміливі штрихи олівцем, перші чіткі ескізи, власні ідеї та, врешті, повноцінні картини… Ці важливі кроки дівчатка пройшли разом зі своїм наставником, художником Ярославом Байдою. Він дав їм основу основ, допоміг освоїти фундамент живопису – академічний рисунок. І не інакш як доленосним став майстер-клас з іконопису, який він провів для своїх вихованців кілька років тому. Глибока і непроста техніка дуже зацікавила талановитих сестер – і вони захотіли опановувати її багатогранно.
Важливо розуміти, що іконопис – це не лише покликання, а й серйозна робота. Його характерною рисою завжди було копіювання з хороших зразків. Якщо художник може мати свій почерк і дати волю фантазії, то іконописець мусить дотримуватись канонічних рамок. А отже, церковної творчості потрібно навчатися терпляче і винятково у профільних фахівців. І тут на поміч корсунським мисткиням прийшла львівська художниця-іконописиця Тетяна Скоромна, з якою дівчат познайомив Ярослав Байда. Вона з відкритим серцем стала запрошувати їх на навчання з іконопису, що відбуваються у монастирях. Так, у духовних місцях вони живуть протягом двох тижнів. За цей час пишуть одну ікону, супроводжуючи процес молитвами.
Як розповідають сестри Коцелюк, на двотижневе навчання у монастирі вони їздили двічі – у Луцьк та у Лаврів Старосамбірського району. День там був чітко розписаний: о 6-й ранку прокидались, з 10-ти приступали до роботи і працювали з невеличкими перевами до 8-ми вечора. Цей досвід Анжеліна й Анжеліка вважають дуже цінним.
– Насамперед ми зрозуміли, як важливо дотримуватися канонічного письма, – розповідають дівчата, почергово доповнюючи одна одну. – Чого варта лише підготовка! Робота виконується на погрунтованій дощечці, яку потрібно пошліфувати та натерти корком задля гладкості. Далі пишеться ескіз на аркуші, заштриховується жирним олівцем і притуляється спеціальним пластирем до дощечки, щоб навести малюнок. За принципом «перебивачки» на дощечці зявляються ледь помітні лінії. По них і пишемо фарбами-пігментами.
До складу пігментів додається емульсія із жовтка та світлого пива. Натуральна солодкувата маса дуже смакує комахам, тому зберігати «свіжі» роботи потрібно в закритих коробках, аби різні жучки не збігалися на смачну красу.
Є серед цих ікон і такі, які мають унікальну техніку виконання – настільки філігранну, що її складно освоїти навіть дорослим іконописцям…
– Це ікона із сусальним золотом, – показує свою золотобарвну роботу Ліна. – Для її оздоблення потрібно розкочувати тонесенькі пластини справжнього золота… Робота ювелірна і не дає права на помилку.
– А ось ікона Божої Матері, – говорить Ліка. – Для її написання потрібно було промалювати олівцем задній фон, потім накласти фарбу, зробити охрення та вималювати безліч важливих деталей.
Саме ці дві дивовижні роботи зайняли найвищі місця у Всеукраїнському художньому онлайн-конкурсі «Малюй серцем». Ліна отримала гран-прі, а Ліка посіла І місце. Є чим пишатись! Хоча іконопис, а можливо, батьки виховали у дівчатах скромність, простоту й виваженість. І вони не хизуються своїми досягненнями, а підкреслюють: попереду чекає багато праці, бо справу вони обрали непросту. До того ж мають серйозну мотивацію – мріють після здобуття середньої освіти вступити в Академію мистецтв до Львова. І мрії додають їм крил…
Окремого слова варті батьки дівчат. Займаються вони приватним підприємництвом, та колосальний обсяг часу й зусиль витрачають на те, щоб дати донькам найкращу мистецьку освіту.
Крім занять з іконопису, тричі на тиждень то батько, то мама возять Ліну та Ліку на уроки образотворчого мистецтва аж у Шевченкове (а це – більш як 40 кілометрів дороги з Корсуня лише в один бік!).
– У Шевченковому з нашими доньками займається художниця Лариса Вадимівна Олійник. Одне заняття у нашої викладачки триває щонайменше три години. А на канікулах, бувало, приїжджали туди зранку і цілий день проводили в класі…
Мама дівчаток Ольга Олексіївна і сама має хист до іконопису. На її картинах оживають морські хвилі, пейзажі Іспанії, красиві людські образи… Був професійним художником і дідусь пані Ольги Андрій Григорович Усатенко. Тож любов до малювання у сестер Коцелюк, можна сказати, спадкова.
Хоч ікони, як уже згадувалось, родина наразі зберігає у закритих коробках, та перша робота, написана Ліною, все ж знайшла своє місце у будинку. Вона розміщена у бабусиній спальні: охороняє спокій бабусі, про яку її онучки відгукуються з особливою ніжністю.
– У нас із Лікою день народження 8 січня, наступного дня після Різдва, – говорить Ліна. – 13-річчя будемо святкувати, як і щороку, у теплому родинному колі. Зберемося за великим столом, бабуся спече свій найсмачніший у світі медовик. Що ще треба для радості?
Ця щирість та добро чистих сердець віддзеркалюється і на полотнах юних художниць. Вдивляєшся в ікону – і ніби читаєш молитву, написану фарбами й серцем. І розумієш сенс слів, сказаних відомим іконипсцем Олегом Зайцем: «Жива ікона — це немов вікно в Небо. Одночасно в нього дивляться з обох боків…»
