Очевидці стверджують, що коли днями до одного із будинків по вулиці Сергія Білоушенка прикріплювали табличку з цією назвою вулиці, знайшлися невдоволені місцеві жителі, які активно зупиняли цей процес. Вони агресували: “Що ви чіпляєте? Ми живемо на Володимирській”.
Однак 27 липня під час мітингу з нагоди третіх роковин загибелі юного воїна АТО, єдиної дитини в сім’ї, нашого з вами захисника – Сергія Білоушенка – всі учасники заходу наголошували: для них цей день є датою відкриття вулиці Білоушенка.
Звучав Гімн України, відлічував важкі секунди мовчання метроном, не стримували сліз горя мама та бабуся загиблого, його товариші, вчителі. З надривом виступали ті, кому було що сказати… «Спілка воїнів АТО», «Содатські матері Корсунщини», «Народна рада Корсунщини» як ініціатори мітингу наголошували: вони прагнуть завершити будь-яку полеміку стосовно ймення вулиці; для них вулиця Білоушенка остаточно «народилася», і немає розумних аргументів на користь її перейменування на Володимирську.
А учасник АТО 2015-2017 років Анатолій ВОЛОШИН, обурений колотнечею довкола назви цієї вулиці міста, приніс у редакцію авторського вірша. Каже, що уже й не знає, як достукатись до несвідомої громадськості.
Подаємо текст вірша без жодних корективів:
“Говорити про що тут і з ким?
І в нутро своє світло пускати…
Небеса хай заплачуть дощем,
Я ж волію крізь зуби мовчати.
А їм було всього дев’ятнадцять,
Світилася в очах душі блакить,
І попереду – виднокіл людського щастя,
І мрії, мрії, що збувались вмить.
Та гримнуло-рвонуло десь зі сходу,
Полізла «володимирська» почвара,
І зупинити ту рассєйськую бидлоту
Піднялись хлопці, і здригнулась мати.
У вічності вони своє посіли місце,
Нашу з тобою землю відстоявши,
А вдома їм плюють тихцем у спину
Свинячі хвостики куценькі підібгавши.
Повисували рила із свого болота
Й не видно їм нічого далі писку,
Яка там воля, де війна, яка свобода,
Їм володимирську подай – і хоч ти трісни.
Нічого, що є Путлєр, що був Ленін –
Світу рассєйського диктатори прокляті,
Під їх знаменами топтали Україну,
Й знайшлись недолюдки, що тягнуть їх у нашу хату.
І доки серед нас ходитиме ота сволота,
Допоки українством їм мозги не просвітліють,
Ітимуть в небуття наші герої,
Й народ наш нацією буде лиш у мріях.”
Анатолій Волошин
