Мало бути хорошим письменником і писати якісні тексти, аби хоч трохи якісно змінити суспільство. Війна сильніша за якісний текст. Тому повагу (= захват) викликають селебритіз, які покидають свої комфортні квартири, студії і тусовки, їдуть на Схід, спілкуються із місцевими жителями, несуть туди українське слово і пісню. Не дозволяють розірвати тіло і душу країни на шматки.
Отож, для Вас – розмова із Сергієм Жаданом. Людиною, яка називає себе просто письменником, а насправді робить для країни набагато більше.
Про «Дорогу на Схід»
«Ми проведемо фестиваль «Дорога на Схід» на пагорбисто-лісистій Ізюмщині 18-19 серпня. Головна сцена фесту буде на березі Сіверського Дінця. Співатимуть відомі українські гурти, а також можна буде почути сучасний фолк Слобожанщини, маловідомих талановитих виконавців-«східняків».
Фестиваль, в першу чергу, не для того, щоб «западенці» спілкувалися зі «східняками». Тут правильніше сказати, щоб«східняки» спілкувалися ще з більшими «східняками»… Ми маємо перестати ставитися до власної етнокультури як до якогось«шароварного» явища. Це недооцінений пласт культури, який може сказати нам багато про нас самих».
Про інтернати та про мера, який воював добровольцем
«Нещодавно ми їздили з допомогою до інтернату, який знаходиться у місті Новоайдарі. Це недалеко від Щастя і від мого рідного Старобільська. Там, в Новоайдарі, зараз новий мер, який спочатку воював добровольцем, а потім залишився в місті. Перше, що він зробив — дуже добре відремонтував Будинок культури. Головне, що він гроші на ремонт Будинку культури не вкрав, і не побудував на них, наприклад, церкву, супермаркет або заправку, на якій міг би відмивати гроші. Мені здається, що це дуже правильно і знаково. Чим більше у місцевої влади буде розуміння, що культура — це не «п’ята точка» в сім’ї, а, можливо, те, з чого потрібно починати, тому що вона є візиткою. Там, де є хороша візитка, там знайдуться й інвестиції на церкви з супермаркетами».
Про фейсбучних героїв
«Фейсбук — він принциповий. Люди у Фейсбуці готові віртуально померти за Україну. У живому спілкуванні люди набагато простіші і відкритіші. Люди, які постфактум намагаються махати своїми ідеологічними шаблями, зазвичай в реальному житті просто побояться прийти і сказати тобі в очі те, що вони думають. Просто тому, що вони слабаки. Тому вони ховаються за ніками, за аватарками, за героїчними якимись персонажами. І там от вони будують свою віртуальну країну».
Про владу і нормальну українізацію
«Те, що потрібно займатися культурною політикою, для мене очевидна річ. Слід займатися і бажано нею займатися якомога системніше. Тому що одна річ приїхати, скажімо, в Ізюм і зібрати в бібліотеці 20 чоловік, зацікавлених літературою, а інша річ все-таки співпрацювати з місцевою владою, щоб вона на своєму рівні займалася тим, чим вона має займатися: себто культурною політикою, гуманітарною, процесом нормальної українізації, про яку ми так багато говоримо».
Про мурали і про асфальт
«Після фестивалю ми залишимо в Ізюмі крутий мурал (стінопис – ред.), стіну розпише харківський художник. І мене якось-то запитали, чи не варто це зробити такою традицією: щоб всі, хто має можливість, залишав по собі мурал. То я думаю, що ні. Внески мають бути різні.
Найкраще, що можна по собі залишити, найбільш тепле, найбільш людське — відремонтовані дороги. Це те, що надзвичайно бракує українським райцентрам. На минулому тижні ми заїжджали в Ізюм, завозили дітям речі в притулок, іграшки і книги, і там вулички міста – це випробування. Найкращі мурали – це покладені шматки асфальту».
Про «двомовність»
«Я законослухняний громадянин України. Мені достатньо керуватися Конституцією України, де написано, що державна мова в нас одна… Я просто проти того, щоб українці влаштовували «мовні війни». Мені здається, що українізація полягає в тому, щоб робити якісний продукт, заповнювати ті прогалини, яких в нашому суспільстві більш ніж достатньо. Якщо ти будеш намагатися примусити любити українську мову, то з цього навряд чи щось вийде. Навіть навпаки, це може викликати якусь зворотну реакцію».
Про демагогію щодо недостатньої уваги до Донбасу і Криму
«Донбас і Крим окупували не тому, що їм було мало уваги в галузі культури. Окупували тому, що туди прийшли російські танки. Не було б там танків — не було б ніякої окупації. Прийшли б вони на Харківщину — окупували б Харківщину. І потім ви б говорили: «Харків – це не Україна, бо ми ним не займалися». Ми взагалі ці 25 років нічим не займалися. Так, зараз стало більше ініціатив у культурі. Але якщо проїхатись районах Харківщини, там їх, тих ініціатив, не так вже й багато. Це проблема загальна для всієї України. Але що це є причиною окупації, я б не сказав».
Про вихід
«Вихід є. Якщо ти хочеш все-таки мати неупереджене розуміння ситуації атмосфери Донбасу, то краще їхати туди, спілкуватися з різними людьми… І для самих виконавців, і для нас усіх важливо, щоб ми побачили трішки інший фольклор, трішки іншу слобожанську етику, щоб ми змінили ставлення до народних колективів, до народної творчості як до чогось внутрішньо-шароварного і карикатурного, тому що це страшенно образливо і страшенно несправедливо».
Нотувала думки письменника Олена МАРЧИК
(розгорнуто про зустріч читайте в матеріалі Валі Довгополої в газеті “Надросся”;
за розкішні фотокадри вдячні Андрію Кравченку)
