16 грудня в клубі села Вільхівчика відбувся етнографічний захід-поседеньки “Рушник, що вміє говорити”.
Від давніх часів св. Варвара вважається покровителькою майстринь-вишивальниць. Тож в переддень вшанування святої великомучениці Варвари в сільський клуб попрямували всі поціновувачі вишивок.
Дбайлива господиня Л.Якименко натопила світлицю та розгорнула барвисту виставку вишиванок. І розквітли на стінах ружі, маки, фіалочки та безліч квіткової флори нашого краю. Вишивки якими була прикрашена світлиця, надали місцеві мешканці Зінчук К., Якименко Я, Мигрин Н. та наймолодша майстриня Лоєнко Маргарита (11років). Були тут і побутові речі минувшими Корсунщини, зібрані завідуючою клубом с. Вільхівчик, лозяна старовинна люлька для немовляти, прядка, човник та почин для ткацтва.
Працівники культури сіл Черепина, Вільхівчика та Карашини змістовно та цікаво розповіли про традиції застосування вишитих рушників в житті українців, щедро пересипаючи свою розповідь мелодійними піснями. Коли лунала пісня “Рідна мати моя”, то її підспівували всі присутні, адже ця пісня про мамин рушник зігріває теплом душу кожного українця.
Найцікавішими, певно, стали розповіді присутніх бабусь про те, як та що вишивали в давнину. Вони розповіли про значення кожного рушника, що представлений на виставці. Згадували, як тяжко працюючи в колгоспі, все ж знаходили в собі сили, щоб зібратися гуртом повишивати, поспівати чи просто погомоніти. В нашому селі подружки збиралися невеликими групками по 5-7 дівчат на кутку в котроїсь в хаті. Сідали близенько коло каганчика та й низали хрестики (бо більшість вишивала саме хрестиком). Схеми для вишивання брали одна в одної, тих, хто сам вигадував мережку, було дуже мало.
Поговорили цього дня й про весільні рушники. Виявляється на весіллі молоду пару підперезували рушниками, на рушник ставали, беручи шлюб, на вишиваному рушнику подавали весільний коровай. Весільний рушник кожна дівчина вишивала собі сама. А крім нього, готувала в придане собі ще рушники, прошви на подушки, скатертини, серветки і все це з любов’ю гаптувала мереживом ручної роботи чи квітчастою бахромою.
Варто відмітити, що й сучасні вишивки теж яскраві та розкішні і мають не менш важливе значення для культури нашого народу, ніж бабусині.
Катерина Лоєнко, жителька с. Вільхівчика