«Мені 38 років. Працюю над тим, щоб Україна стала країною громад та політично освічених громадян. Переконаний, громада, аби стати успішною, має знати, куди їй рухатися та як розвиватися», – так розпочав зустріч із корсунцями відомий політексперт Олександр Солонтай. 7-го лютого в сесійній залі Корсунь-Шевченківської районної ради він провів семінар «Розбудова об’єднаних територіальних громад», подарував тематичні книги від Інституту Політичної Освіти присутнім на зустрічі депутатам ОТГ та місцевих рад, головам депутатських комісій, представникам громадських організацій, а також відповів на ряд наболілих питань.
Запросили спікера депутати місцевих рад Олександр Тараненко, Сергій Чередніченко, Павло Марченко, а їхні однопартійці допомогли організаційно. Сприяли проведенню заходу Корсунь-Шевченківська районна рада та райдержадміністрація, працівники Корсунь-Шевченківської районної бібліотеки та Корсунь-Шевченківського педагогічного коледжу ім. Т.Г.Шевченка.
Сім міст обласного значення в Україні – депресивні. Чому?
Боротьба Корсуня за статус міста обласного значення триває. Доцільність боротьби є очевидною вже хоча б тому, що, отримавши цей статус, 60% податку з доходів фізичних осіб зараховуватиметься до місцевого бюджету. Проте не дає спокою більш глобальне питання: сім міст обласного значення на сьогодні уряд визнав депресивними за результатами моніторингу соціально-економічних показників розвитку територій в 2016-му році. Це – Могилів-Подільський Вінницької області, Бердичів Житомирської області, Ржищів Київської області, Олександрія Кіровоградської області, Шостка Сумської області, Ватутіне Черкаської області, а також Токмак Запорізької області, якому 27 вересня Кабінет Міністрів надав статус депресивної території на 5 років. Алогічно, хіба ні? Адже міста отримують статус міст обласного значення, зокрема, через те, що це для них – перспектива в плані економічного розвитку. Вони мають цінність для держави своєю історичною та культурною спадщиною. Вони мали б почати заробляти, отримавши «бонус» від держави. Однак ні. Згадані території «задепресували». Чому? Відповідь на це питання я отримала під час семінару від Олександра Солонтая:
– Статус – це не запорука успіху. Жоден статус не допоможе, якщо сама громада не зуміє знайти курсу для власного економічного розвитку. І зрозумійте, громада – це не обов’язково ОТГ, а й громада як спільнота людей. Не створивши корсунської об’єднаної громади, ви все одно залишаєтеся громадою, бо проживаєте на одній території. Так, якщо у Верховній Раді підтримають звернення щодо надання Корсуню-Шевченківському статусу міста обласного значення, 60% ПДФО буде надходити до бюджету міста. Та питання в іншому – чи зумієте ви їх мудро використати, спрямувати на економічний розвиток, а не банально «проїсти».
Більш глибоко свою думку спікер обгрунтував у подальшій розмові.
За півроку Корсунщина втрачає від 300 до 700 мешканців
«Почнімо із цифр. У Корсунь-Шевченківському районі створено 5 громад, по Україні – 700. 37 тисяч осіб (18+) на Корсунщині – члени різних громад. А отже, на кожну випадає близько 4-6 тис. осіб, ще є місто Корсунь і село Заріччя, яке поки що не долучилося до жодної з громад. Всі об’єднані громади – маленькі. Тепер донесу до вас інші цифри – ті, що стосуються кількості мешканців на території району. За два місяці вона скоротилась на 107 осіб. Відтак на один день – мінус двоє людей. За півроку ви втрачає від 300 до 700 мешканців. Через 55 років, якщо цей процес не зупинити, на території району не житиме жодної людини», – зазначив політексперт.
«Хтось, та й житиме», «Не перебільшуйте» – чулося у залі, та спікер зауважив, що то – статистика, і він узяв її на озброєння задля донесення свого меседжу: «Може, заселяться інші люди, може, ситуація зміниться. А може, громади змінять свою поведінку?»
Як зупинити обезлюднення
В основі обезлюднення – економічна ситуація, переконаний Олександр Солонтай. І свою аналітику він продовжив такими думками:
– Люди працездатного віку виїжджають в пошуках більш оплачуваної роботи за межі району більше, ніж приїжджають в район в пошуках роботи. Що маємо? На земній кулі кількість населення зростає, а в певних спільнотах критично зменшується. Для чого створюють об’єднані громади? Не для того, щоб, отримавши перші гроші від держави, асфальтувати доріжки, ремонтувати адмінприміщення і окультурювати парки. Бо таке господарювання я називаю «проїданням грошей». Ця краса не зможе стримати людей, які втікають в інший край за більшим заробітком.
Візьмемо для прикладу Корсунщину. Робота є, вакансії є, займатися є чим. Але люди виїжджають, бо немає такої роботи, що приносить достатньо грошей. Її здатне створити лише підприємництво, сімейний бізнес, власний бізнес. Це має стати головним пріоритетом – всі кошти спрямувати на економічний розвиток, створення робочих місць, допомогу людям, які прагнуть працювати на себе. Профіль має обрати для себе кожна громада індивідуально. Чи то буде ягідництво, чи столярство, чи пасічництво, чи будь-що інше, та головне – воно повинне бути «закручене», прорекламоване, виведене на ринок якраз завдяки отриманій сумі коштів.
«Не кажіть бюджет, кажіть чітко – кошти платників податків»
– Головне – бачення бізнес-ідеї. Треба мати єдиний профіль з ціллю отримання прибутку. Всім, хто хоче жити в цій спільноті, треба щодня збиратися і вирішувати: чим займатися таким, щоб заробляти? Жодні кошти, вважаю, не мають тратитися, поки не буде розроблена бізнес-ідея. Корабель, який не знає, куди він пливе, точно не допливе туди, куди треба, – зауважив спікер.
Акцентував він на тому, що громада повинна «мати сенс»: «І в Європі, і в Америці є громади, які вимирають, і є такі, які розвиваються. Або громада має сенс, виробництво і спрямування, або немає. В Україні, відколи запустили процес об’єднання в громади, я спостерігаю за жахливим фактом: кілька тисяч новоутворених громад дожилися до такої ситуації, коли суми грошей не вистачає навіть на зарплату сільському голові. Бюджетні гроші закінчуються. Маргарет Тетчер завжди дратувалася, коли чула слово «бюджет» і наполягала: «Не кажіть бюджет, кажіть чітко – кошти платників податків». Бо це, власне, і є наші з вами гроші. Не буде платників податків – скінчиться бюджет».
Панщину в країні скасували чи ні?
Звучали від учасників семінару запитання про те, як залучати інвесторів на територію району. У відповідь на це спікер запропонував змоделювати ситуацію: «Аграрний латифундист заходить в громаду. Йому, повірте, не потрібні дитячі садочки, школи, будинки культури, він не буде їх будувати і розвивати. Він хоче землю без соціальної відповідальності. А ще краще – без людей, а з машинами-роботами. Що ж таке реальний розвиток громади? Це коли в кожної родини є свій бізнес. Вона сплачує податки, які сумуються і затрачаються на потреби самої ж громади.
Те, що основне завдання громади – економічний розвиток території, не означає, що треба інвестора, пана, субвенцію. Інвестором громади мають бути, в першу чергу, самі ж мешканці громади. І зараз ОТГ мають використати цей шанс. Адже бюджет ОТГ виник за рахунок повернення справедливості. Якщо в містах обласного значення 60% податку на доходи фізичних осіб зараховується на місцевий рахунок, то логічним питанням було у мешканців малих громад: чому у нас ці гроші забирають? Панщину в Україні скасували чи ні? Якщо ж ні, то чому різниться в громадах податкова система? Для того й створюються громади – щоб забрати собі свій податок. Тобто свої кошти забрати із районного бюджету на рівень об’єднаної громади. Стартову підтримку отримали всі. Можливість розвиватися є у всіх. Та чи кожен її використає?
Громада: сильна чи безсила?
«Громада сильна» – запевнив політексперт Олександр Солонтай під час другої частини семінару про розбудову об’єднаних громад. Втім, він додав: «Якщо люди знають про свої права та механізми контролю за діями чиновників» .
Як люди можуть впливати на владу
Для того, щоб систематизувати інформацію про роботу місцевої влади, спікер розклав її по двох, так би мовити, поличках:
– Є два колективних виборних органи – рада і виконавчий комітет. У кожного з них є свій набір рішень. Наприклад, всі фінансово-бюджетні питання, затвердження земельних справ, формування кількості чиновників та ін. – виключно в компетенції ради. А є питання, які по закону віднесені до компетенції виконавчого комітету (житловий облік, тарифи, транспорт та ін.).
Рада складається тільки з депутатів, голова також має право голосу. Якщо голова працює погано, рада його звільняє і тимчасово його обов’язки виконує секретар ради (поки громадяни не оберуть нового голову). Якщо голова працює добре, то він не припиняє виконувати своїх обов’язків (збирає всі проекти рішень, оголошує засідання раз на квартал та ін.). А от виконавчий комітет – це, окрім голови, секретаря, старост (якщо є старостинські округи), ще й – обов’язково! – люди із громади. Ті, кому депутати довіряють вирішувати питання, які розглядає виконком. Тобто спочатку виборці обирають депутатів (до ради), а потім депутати обирають виборців (до виконкому). Чисельність виконкому може бути такою, яку затвердить рада. Максимально відома мені кількість в Україні – 70. Процедура така: депутати, громадські організації, активні члени спільноти подають свої пропозиції. І всі запропоновані кандидатури голова зобов’язаний розглянути. Тож закликаю активних членів громади: подавайте власний перелік кандидатур до складу виконкому. Це унеможливить ситуацію, коли у виконкомі «свої люди».
Типова в країні ситуація, коли виконком – це сам голова і всі його прибічники. Так починається узурпація в громаді. Рада тоді перетворюється з ради представників громади на раду голови. Щоб в Україні запрацював закон про місцеве самоврядування, треба: 1) щоб члени громади відстоювали своє право без них ніякі рішення не ухвалювати; 2) щоб члени громади обирали в депутатський корпус кращих членів громади і щоб місця не продавалися; 3) щоб депутати проходили навчання, бо часто депутати самі не знають своїх помилок; 4) встановити в статуті громади правило: щоб кількість членів виконкому, які є чиновниками і водночас підпорядковуються міському голові, не перевищувала 20%; решта 80% – відкрито відібрані процедурою члени громади з-поміж тих, які запропоновані голові.
«Принцип контролю полягає у повному доступі громадян до всієї документації влади – від нормативних актів до протоколів», – продовжив тему спікер та виокремив ключові механізми контролю:
1. Обов’язкове оприлюднення владою документів (відповідно до ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).
2. Громадяни мають право особисто відвідувати засідання місцевої влади, для цього не треба писати жодних заяв, достатньо пред’явити будь-яке посвідчення громадянина України.
3. Вільне записування дій влади. Ми можемо фотографувати, знімати на відео все довкола. Все, куди маємо вільний доступ, маємо право фіксувати камерою. Якщо ми в публічному місці, отже ми тут перебуваємо на законних підставах і можемо знімати в коридорах, під час засідань, виступів, демонстрацій документів, в кабінетах.
4. Контроль за датою оприлюднення документів – датою початку обговорення проекту.
5. Кожен із нас має право співставити кількість присутніх депутатів на голосуванні та звірити із кількістю голосів під час голосування (поіменне голосування обов’язково має бути оприлюднене на сайті місцевої ради).
6. Проекти рішень місцевих рад та виконкомів оприлюднюються за 20 робочих днів, а закон про регуляторну політику говорить, що проекти рішень подаються за місяць і фізичні й юридичні особи подають свої пропозиції. Недотримання термінів – пряма підстава до скасування прийнятого рішення.
7. Можливість скасування рішень через суд (протягом 6-ти місяців).
8. Заповнення чиновниками Е-декларацій.
9. Моніторинг. Не рідше одного разу на квартал всі посадові особи (мер, секретар, голови рад, заступники, начальники) повинні здійснювати прийом громадян. Графік прийомів повинен бути на сайті.
10. Контроль за фінансами. Бюджетна інформація публічна, а отже громадяни можуть перевіряти, скільки коштів виділено з бюджету і яка вартість.
«Раніше місцеву владу контролювала прокуратура, нині це – функція громади, – підсумував Олександр Солонтай, – Інша проблема в тому, що не кожен громадянин знає, що він – прокурор. Але це – питання часу».
Олена Марчик
