Як думаєте, чи легко пробудити від перманентної сонливості українське суспільство? Згадаймо хоча б період правління президента Януковича. Гучні пустослівні лозунги, нелогічні дії, неконтрольована корупція… Люди ж масово перетравлювали всі образи в якомусь заціпенінні: владу боялися, влада була святою, влада була всім. Ким же були люди?..
Спиною до проросійського минулого
Листопад 2013-го. Вже всім стало зрозуміло: крутого розвороту зовнішньополітичного курсу в бік Кремля не зупинити, зберігаючи мовчазну згоду. Цинізм владної верхівки зашкалював. І люди шляхом масових акцій врешті сказали їй своє «ні». Ніхто. Не має права. Нас. Принижувати. Суспільний гнів був не стихійним і не раптовим. Він закипав десятиліттями, а виплюснувся назовні тоді, коли почуття несправедливості сягнуло піку. «Якщо держава не забезпечує справедливість – вона вибухає зсередини», – пише історик, радник Голови українського інституту національної пам’яті Олександр Зінченко у передмові до книги «Майдан від першої особи».
І країна вибухнула зсередини. Євромайдан, який прем’єр-міністр 
Бельгії Гі Вергольфстадт згодом назве найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС, виникне в самому серці столиці. І безперервно простоїть 92 доби. Весь подальший жах, вчинений стосовно мітингарів, вразить масштабами скаженої жорстокості. 107 людей загине під час подій Революції Гідності. «Небесна сотня». Нині їхні обличчя дивляться на нас із меморіальних дощечок, встановлених вряд у центрі Києва.
Щоразу, буваючи в столиці, навідуюсь до однієї з них. Портрет Василя Сергієнка тоне в квітах і патріотичних стрічках. Він був чи не найактивнішим корсунцем-революціонером. Журналіст, який однаково талановито писав як ґрунтовні аналітичні статті, так і філософські вірші, сміливий громадський діяч, патріот. Таких, як він, було не залякати.
«Мій чоловік жив подіями Євромайдану, він був одержимий прагненням зупинити свавілля кланів, котрі узурпували владу, – розповідає Валентина Сергієнко, дружина Василя Миколайовича. – Він навіть припинив писати наукову дисертацію, бо його всуціль захопили революційні події. Василь так і не встиг її дописати… Не дали».
Коли замовники – поза кадром
Про вбивство Василя Сергієнка
в контексті нинішньої дати – Дня Гідності та Свободи – треба говорити в першу чергу. Бо саме за цінності, за позицію, за власну громадську активність і поплатився Сергієнко життям. Сьогодні ця тема особливо актуалізується у зв’язку із диким вбивством херсонської активістки Катерини Гандзюк. На неї напали у липні 2018-го, і після тривалого лікування дівчина померла. Хто замовив? Це перше питання, на яке прагне почути відповідь суспільство в цих двох справах. Чи спроможний установити правду суд – суд, якому нині не ймуть віри численні громадські активісти, котрі вщент заповнюють зали суду при розгляді згаданих справ?
– Схожість цих двох справ насправді є абсолютною, – запевняє товариш Сергієнка, голова ГО “Правовий простір” Олег Собченко, який чотири роки поспіль бере участь в усіх судових засіданнях по справі Сергієнка. – Бо злочинні групи в обох випадках були поділені на виконавців, організатора, можливо, іще посередників при передачі коштів, та, власне, замовника. Слідство пішло таким самим шляхом пошуку. Маючи якісь докази стосовно виконавців, вони почали розплутувати цей злочин. Замовника ж залишили поки що в тіні. І не видно, що аж так вони беруться за замовника: нікого не арештовано, не пред’явлено жодних підозр. Тим не менше суспільство вимагає замовника. Очевидно, велика помилка в тому, що судять виконавця окремо від замовника. Розслідувати треба разом.
Знищили за активізм
Очевидно, що два згаданих вбивства поєднує й те, що людей знищили за активізм. Сергієнко був першим. Із нинішнього переліку активістів – з 55 людей, на яких скоєно напади, – розслідувано (і то лише в частині виконавців) тільки 6. Завдяки грандіозному суспільному розголосу розслідування цих поодиноких справ хоч якось, та просувається. Втім, навіть мимовільне послаблення громадської уваги нині є небезпечним. Так, суспільство аж ніяк не було готове до раптового рішення Соснівського районного суду міста Черкас – звільнити під заставу підозрюваних у вбивстві Василя Сергієнка. 2 мільйони гривень – застава для ймовірного організатора вбивства, 800 тисяч гривень – для ймовірного викрадача. Це рішення судді оголосили на засіданні 16 листопада. Якби люди здогадувались, що таке можливо, сотні вільних слухачів прибули б на засідання. І хай би, дивлячись в очі патріотам, судді зачитали текст ухвали. Та людей було не так багато, як зазвичай, і сталося те, що сталося.
Уже в той самий день політики, медійники, численна громадськість буквально заполонили Інтернет-простір своїми повідомленнями та зверненнями із вимогою здійснення правосуддя, яке б не плюндрувало світлу пам’ять про Героїв, які загинули.
Від імені медійної спільноти 17 листопада голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко написав на своїй сторінці у Фейсбуку: «Ми звертаємося до Ради Правосуддя України, до Генеральної прокуратури України та Національної поліції України щодо здійснення всіх належних заходів, спрямованих на неприпустимість уникнення від відповідальності вбивць журналіста і активіста Революції Гідності Василя Сергієнка!» Рішення суду прокоментував і заступник голови Нацполіції України В’ячеслав Аброськін. «Якщо чесно, це вже перебір», – написав він на своїй сторінці у Фейсбуку, пояснюючи, що знадобилося затратити два роки на пошуки підозрюваного в організації вбивства, а суд нині змінив йому міру запобіжного заходу. «Два роки ми шукали організатора вбивства. Затримали його та ще чотирьох виконавців, – повідомив голова Нацполіції України Сергій Князєв. – Як реалізувати конституційне право людини на життя, якщо таке відбувається у правоохоронній системі?»
Боротьба за справедливість триває
Закономірно, що найбільш емоційно на рішення суду відреагувала громадськість, присутня в судовій залі. «Ганьба! Вони повтікають в Росію, як повтікали вбивці Майдану!» – вигукували активісти і навіть спробували заблокувати вихід із судової зали, що спричинило сутички. Нацгвардійці хоч і вивели із зали суддю й підозрюваних, та стало очевидно, що суспільство вкрай розлючене. В ході взаємної штовханини в залі було потрощено дерев’яні перегородки. А вже в понеділок, 19 листопада, з самого ранку більше сотні людей прийшли до стін Соснівського райсуду міста Черкас, аби донести служителям Феміди свою позицію: рішення, переконані мітингарі, не відповідає сучасній судовій практиці, воно незаконне, аморальне та загрожує національній безпеці.
Втім, судді до людей не вийшли, пославшись на зайнятість. Натомість самі активісти в кулуарах суду все ж донесли свою позицію судді Пироженку, який виносив рішення: мовляв, поліція роками ловила вбивць, які по-звірячому закатували Героя Небесної сотні Сергієнка, а суд відпускає їх, не почавши навіть повноцінного розгляду справи і не заслухавши основних свідків, під грошову заставу. До речі, правоохоронці жодним чином не перешкоджали громадськості, коли остання прямували коридорами суду, в які теоретично вільного входу немає.
Сам Пироженко, а також прес-секретар повідомляли, що потрібно зачекати озвучення суддями повного тексту ухвали у вівторок, 20 листопада. І переддень важливої для нашої країни дати – Дня Гідності та Свободи – містив небувалу концентрацію подій.
Під час 10-годинного судового засідання було все – погане самопочуття підозрюваного в організації вбивства, відсутність його адвоката, який насправді відсиджувався у власній автівці (саме там його виявили активісти й навіть про всяк випадок зафільмували). Були наполегливі заклики активістів до адвоката повернутися для розгляду справи, геть неочікувана непритомність самого адвоката, швидка допомога… І всі ці колізії тягнулися до 1-ї години ночі. Врешті, судді зачитали рішення. Залишити тримати під вартою в СІЗО протягом наступних 60 діб підозрюваного в організації вбивства журналіста Василя Сергієнка. 2-мільйонну ж заставу постановлено скасувати.
Чи варто тут підбивати якісь підсумки? Думаю, ні. Справа Сергієнка ще буде розглядатися, як би не штучно гальмувався цей процес. Але є у цій історії один незаперечний факт. Бурхлива реакція суспільства довела, що, як і в часи Революції Гідності, не втратили актуальність вже згадувані слова: «Якщо держава не забезпечує справедливість, вона вибухає зсередини».
Це стосується і судів. Боротьба за справедливість триває.
Олена МАРЧИК
