Шістнадцятирічний корсунець, учень 11 класу Корсунь-Шевченківської гімназії Андрій Єрещенко – вихованець обласної спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву м. Черкас. Випускник встигає і уроки вчити, і проходити крізь напружене горнило тренувань та виступів у спортивних турнірах. Таке насичене життя Андрію до вподоби.
Гімназист займається легкою атлетикою професійно. 
Медалей у скарбничці власних перемог має чимало. Одна із останніх – бронза, привезена цього місяця зі Стамбула, із Міжнародної матчевої зустрічі збірних команд серед юнаків. Там корсунець здійснив стрибок у довжину – 6 м 82 см. На аналогічній минулорічній матчевій зустрічі, яка також відбувалася в Стамбулі, він так само проявив себе на позиції лідера, виборовши срібло. Особистий рекорд зі стрибків в довжину – 7 м 3 см – Андрій встановив у січні цього року. Такому результату передувала багаторічна підготовка на базі ДЮСШ.
– Спершу я три роки займався баскетболом, а вже потім перейшов на легку атлетику, – розповідає Андрій Єрещенко. – Мій тренер Сергій Антонович Лисенко побачив перспективу у стрибках. Пригадую свій спортивний дебют: це були всеукраїнські змагання в Городищі. Стрибнув у довжину 4 м 20 см і зайняв третє місце. Бронза мене тоді дуже засмутила, але водночас і дала поштовх тренуватись інтенсивніше.
Та чи міг тоді юнак мріяти про те, що колись сягне позначки в сім метрів і буде ставити перед собою амбітну мету – пройти відбір на Олімпійський фестиваль-2019 в Баку? Чи міг він уявити, що представлятиме Черкащину в складі збірної України з легкої атлетики? А нині тренери з кращих спортивних вишів країни, побачивши результати Андрія на турнірах, запрошують його вступати до них на навчання. Надходили пропозиції із Харкова, Києва, Переяслава-Хмельницького, Черкас… «Першу освіту планую пов’язати зі спортом, – погоджується Андрій, – а другу, можливо, здобуватиму економічну». Гімназист також цікавиться комп’ютерними технологіями, має досить режимний спосіб життя і власне бачення формули успіху: «Навряд чи досягнув би якихось спортивних вершин, якби не підтримка мого тренера Сергія Лисенка, друзів-легкоатлетів, зокрема Світлани Марусенко, моїх чудових батьків. Ніщо так не мотивує рухатись вперед, як близькі люди, які в тебе повірили».
Олена МАРЧИК
