Коли ми згадуємо про те, що із річкою Рось маємо екологічну біду? Коли трапляються надзвичайні ситуації? Чи коли зацвітає вода? Чи коли вкотре масово дохне риба, як, скажімо, у серпні минулого року? Проблема ж з року в рік лише погіршується й вочевидь нікуди не зникла…
Так, «хворіють» річки нині по всій Україні. Та якщо корсунцям сприймати цей факт як норму і не братися за оздоровлення Росі, то про Корсунщину туристичну можна буде навіть і не мріяти. Та і нам самим без річки – ніяк. Аби віднайти бодай якісь «рецепти» та шляхи для порятунку Росі, потрібно багато спілкуватися із екологами, незалежними експертами у сфері водних ресурсів, однодумцями. І першим у циклі таких дискусій став захід, організований українським відділенням світового Фонду дикої природи (WWF Україна) 6 червня у Києві. Обговорювали тему «Що заважає вільно текти українським річкам?» Під час зустрічі було презентовано мобільний додаток для побудови мапи водних перешкод на річках в Україні, для більш глибокого наукового аналізу екологічних проблем , які пов`язані з зарегульованістю течії.
Проблеми, пов’язані з річкою Рось, під час дискусії вдалося озвучити корсунцю Олегу Собченку, який торік став ініціатором створення групи «Рось» на Корсунщині та переймається питаннями екологічного стану річки й нині.
– На сьогодні ми налагоджуємо комунікацію із WWF Україна. Адже такі водні проблеми, як у нас, уже навчилися вирішувати за кордоном. У світі активно починають звільняти річки від перешкод, а в Україні продовжують на цьому заробляти, навіть не думаючи знижувати апетити. Усвідомлюю, що абсолютно звільнити річку від дамб зараз неможливо. Але ж можна зменшити апетити тих, хто заробляє на виробництві електроенергії, змінити пріоритети людей, які керують басейном річки Рось. Першочерговим пріоритетом має бути природа, наближена до дикої. Другим пріоритетом – питне водопостачання. Також потрібно дбати про рекреацію, а вже аж потім про виробництво електроенергії, коли приток води значний і вона доброї якості.
Нагадаємо, керівництво Басейнового управління річки Рось ще торік висловило власну позицію: мовляв, екологічний стан річки не залежить від того, яким чином пропускають воду через турбіни та з яким інтервалом. У зарегульованості Росі для виробництві електроенергії вони не вбачають джерела водних проблем. Тому жодним чином не перешкоджали будівництву нової ГЕС на Білоцерківщені. Незаконне будівництво довелося зупиняти громаді, спільно з народними депутатами. Натомість під час панельної дискусії під егідою WWF Україна екологи одноголосно запевняли: саме через втручання людини в природний стан, через блокування вільнотекучості і хворіють українські річки. І цей факт вони навіть не піддають сумніву. Також активна громадськість із різних куточків України постійно сигналізує про незадовільний стан річок через наявність штучних перепон.
Втім, врегулювати проблему не лише для Росі, а і для решти українських річок, вважає Олег Собченко, найімовірніше лише шляхом певних змін у законодавстві: «Саме «Правила користування водосховищами на Росі», та і Водний Кодекс загалом, які діють нині, є застарілими, геть не адаптованими до актуальних водних проблем. І законодавством не врегульовано, хто саме уповноважений ці правила змінювати чи замовляти. От, цією прогалиною в законодавстві спритно скористалися, щоб виписати правила користування нашими водосховищами у власних інтересах, на шкоду екології Росі. Тож потрібно, перш за все, вимагати більш чітких законодавчих норм, та залучати фахівців, які оновлять Правила з огляду на інтереси природи, а не гаманця виробників електроенергії. Також мають бути переглянуті стандарти на викиди забруднених вод підприємствами, що має призвести до реконструкції очисних споруд. Мені вдалося залучити до вирішення цього питання кілька народних депутатів, треба лише фахово виписати проекти про зміни до відповідних законів. Для цього необхідна підтримка експертів WWF Україна, як найбільш прогресивної частини наукового середовища екологічного спрямування».
Корсунці пригадують, що колись, у 80-х роках, у нас була прозора вода у багатоводній річці, в ній пірнали в масках, ловили раків… Ці ностальгічні спогади загострюються ще й тому, що річка періодично стає брудно-зеленою та має такий неприємний запах, що й не підійти. І, врешті, всі ми змалку знаємо: якщо річка тече – вона живе. Хіба ні?
Долучайтеся до обговорення, пишіть нам свої міркування на цю тему. Бо якщо будемо мовчати, то замовкне і наша річка.
Олена МАРЧИК
