Карантин від одного вірусу сьогодні сприяє поширенню іншого — «вірусу бруду», і корсунці ним уражені вже давно і, мабуть, невиліковно.
Вірус бруду
Через епідемію коронавірусу День довкілля цього року минув без традиційних суботників з прибирання територій, тож часто-густо в око впадають «прикрашені» сміттям узбіччя доріг і ярки, лісосмуги, які раніше старанно вичищали до Великодня і поминальних днів небайдужі громадяни. Ми умовно «пройдемося» тільки окремими, але найбільш живописними з них.
Є у Корсуні території, які десятиліттями «надихають» на гнівні опуси через свій занедбаний стан, публікації про які вже тягнуть на окреме видання. Одне з таких місць — Кущаївський яр. Не втомлюся ще раз нагадати про його незавидну долю, тим паче, що нещодавно мандрувала цим куточком природи і знайомилася у всіх деталях.
Кущаївський яр — це краплинка природи у середмісті, де зараз панують першоцвіти і на всю пахне черемха, де заливисто співають птахи і безтурботно стрибають по деревах білки… Це втіха для очей, коли ти годинами дивишся у комп’ютер чи гаджети, це відпочинок для тіла після напруженої праці і розрада для душі після емоційних спілкувань. А під час карантинних обмежень це ще й реальний шанс на «втечу» від одноманіття карантинного життя у свіжу зелень дерев і пахощі весняної землі.
Здавалося б, що у відповідь на ці дорогоцінні відчуття люди повинні з вдячністю турбуватися про кожен метр тутешньої землі, леліяти кожне дерево і кожну квітку. Здавалося б. Проте сьогодні життєвий простір Кущаївки ділять навпіл жива благодатна природа і смертоносне бездиханне сміття. Багатостраждальний Кущаївський яр, здається, приречений на тривалі часи бути стихійним міським сміттєзвалищем – вмістилищем непотребу і людського сорому. Скільки не організовували тут прибирань: масштабно-багатолюдних чи індивідуальних, навіть тотальних, із залученням спецтехніки, сміття все одно бумерангом повертається на його схили і в долину.
Знайти у Кущаївці дерево, кущ чи пеньок, під яким не було б викинуто скляну чи пет-пляшку, целофанову торбинку чи паперову обгортку від їжі, майже нереально. Щодня через яр стежками чимчикують на роботу і з роботи десятки людей, але ж не будеш за кожним бігти назирці, щоби вслідкувати, хто ж інфікує тим «вірусом бруду» зелені легені природи…
Не менш плачевна ситуація і зі схилами яру, над якими розташувалися людські житла. Не важко здогадатися, звідки там накопичується сміття, але тут вже своє слово мають сказати екологічні інспектори і поліція. Мають, але мовчать…
Зона підвищеної неуваги
Цими днями довелося відвідати ще кілька роками «хворих» на сміття корсунських територій. Одне з таких місць — неподалік цегельного заводу, між вулицями Гончариською і Ковпака. Цікаво, що територія ця є приватною. Кілька років тому міськрада віддала її в оренду підприємцю, уродженцю Переможинців, нині жителю Києва, який планував встановити тут газову заправку. «Ми цього не допустили, бо рядом хати», — говорить депутатка міськради Наталія Ушакевич. Тому господар на територію махнув рукою. Але інші громадяни про неї не забули…
«Сюди везуть сміття машинами, вивантажують мішками, звозять гілля, будматеріали», — журиться пані Наталія і зауважує, що не раз порушувала проблему у міській раді, але досі ніхто не взявся за її вирішення. За законом, на приватній території може господарювати тільки її власник, ім’я якого за цей час… забули. Місцеві екологи обіцяють встановити особу і направити йому відповідний припис. Втім, мало віриться, що він відреагує належним чином.
А для любителів гострих відчуттів можу запропонувати прогулятися на смітник, утворений на… кладовищі, що по вулиці Марцинюка. Не довго думаючи, громадяни використали для сховку усього непотребу, прибраного з могил спочилих родичів, невеликий ярок якраз посеред цвинтаря. Несуть сюди вже не один рік старі штучні квіти і вінки, сухостої і ще всяку всячину. За цей час ярок почав перетворюватися у горбик, але людей це не зупиняє. На проблему так само роками звертає увагу місцева жителька Віра Кваша, але зараз розводить у розпачі руки, бо добитися, щоб це неподобство припинилося, ніяк не може.
«Проблема в тому, що сміттєприбиральна машина не може заїхати на територію кладовища, щоб забрати сміття. Раніше тут був заїзд, але люди почали на ньому самовільно рити могили і робити захоронення, — пояснює начальник відділу благоустрою Надія Мурашко. — Яр знаходиться поза могилами, туди й несуть всі сміття. А машині доступ перекритий. Ми пропонували, щоб люди, які утворили цей смітник, зібралися і перенесли сміття за ворота, звідки ми зможемо його забрати. Але цього так ніхто і не зробив».
Пані Віра Кваша розповідає, що два роки тому скликала людей на прибирання – ніхто не прийшов. Скільки могли – винесли удвох із чоловіком. Небайдужа громадянка не бажає миритися із перетворенням кладовища на смітник і тепер знову готова братися за організацію суботника, як тільки закінчиться карантин. Просить сприяти у цьому ЗМІ та органи влади. Та чи здійсниться це її бажання?
Потрібна зміна свідомості
Усі корсунці хочуть жити в чистому місті, але мало хто замислюється, що причина, яка робить це місто брудним – в них самих. Можливо, нас ще чекає екологічне прозріння, але поки що ми маємо землю, вкриту сміттєвими виразками, які навесні особливо красномовно кричать про людську недбалість.
Правило викинути сміття на «нічийну» територію здавна міцно вкорінилося у свідомості чи не половини населення. Тому прибирай-не прибирай, а ярки, лісосмуги, луки, узбіччя все одно будуть стабільно вкриватися шаром пластику і паперу, недоїдків, будматеріалів, використаних памперсів і зношеного одягу та іншого непотребу. Чи можливо з цим щось зробити, щоб не перетворити село, місто, район на суцільний смітник?
Можливо, потрібно лише змінити свідомість людей. Шляхів для вирішення цього завдання є кілька. Один з них — вести просвітницьку роботу та залучати якомога більше громадян на спільні прибирання територій, і тоді людина, яка хоч раз добровільно доклала рук до ліквідації сміття на суспільній території, вже не кидатиме його де заманеться. Другий – відчутно штрафувати тих, хто смітить. Цей варіант більш дієвий, але застосовується у нас найменше. А дарма.
Із зміною свідомості людству треба поспішати, адже останні події із пандемією коронавірусу нам реально демонструють, що біль, завданий природі, вертається людині сторицею.
Світлана Перець
