Звикла до класичного образотворчого мистецтва художня галерея Заповідника днями отримала нетривіальний подарунок у вигляді п’яти робіт жителя Корсуня-Шевченківського Володимира Бараненка.
Незвична подача, незвичні матеріали, незвичний кут погляду автора одразу вирізняють ці витвори зі всієї експозиції художньої галереї. Виконані в техніці художнього конструювання, вони ламають традиційні стереотипи нашої уяви про образотворче мистецтво, стираючи межу між творчістю і філософією. Роботи Володимира Бараненка до самісіньких куточків рамки наповнені роздумами про буття і життєві цінності.
Вони можуть затримати вас лише на мить, а можуть змусити розглядати їх довго, вдивляючись у дрібні деталі, намагаючись осягнути задум і ідею, які заклав у них автор.
Чи не найбільше дивують «матеріали», які замінили художнику фарби і полотно — це звичайні побутові речі, перетворені у художні засоби: ключі, годинники, паперові купюри, дзеркало, навіть хліб…
Художніх витворів лише п’ять, але кожен вартий окремої розповіді. Дві з робіт — «Дерево Надії» та «Можливості і реальність» — вже були репрезентовані в історичному музеї раніше. Ключі, які використані в роботах для створення композиції, символізують безліч шансів, які людині дарує життя. Варто лише вибрати правильний ключик, який відчинить двері у майбутнє.
«Істина цінність» нам ставить питання: що має бути в пріоритеті – хліб чи гроші? У страшні роки голодомору гроші втрачали свою цінність і перетворювалися на звичайний папір, яким не наситишся. А хліб, навіть черствий, ставав безцінним. В роботі використані оригінальні матеріали – акції, ощадкнижки, банкноти польські, італійські, чеські, наші гривні і стародавні купюри. Багато з них вже зникли з користування, а хліб в пошані буде завжди…
«Ілюзія часу» — особлива робота. Її основна філософія – це плинність часу, основний меседж — зв’язок між батьками і дітьми. Все минає, все змінюється, хтось іде у небуття, за ним приходять діти, внуки, але плин часу не уривається. Час невпинний, він непідкупний, він іде незалежно ні від чого. І ми повинні іти далі, не зупиняючись, не оглядаючись назад. Але у часу є своя ілюзія: коли ми дивимося на годинники, які стоять, здається, і час завмер, але насправді він іде. Це те єдине, чого ми не можемо зупинити, говорить автор. Є у цієї роботи зворушлива особливість: уявний циферблат викладений механізмами маленьких годинників, які стали своєрідною батьківською спадщиною. Володимир Васильович розповідає: «Всі використані матеріали – це зі шкатулки мого батька. Батько мав золоті руки, одним із його хобі був ремонт годинників. Я цей витвір присвячую йому».
Робота «Про що мовчать дзеркала» банальна у своєму виконанні, як зауважує сам автор, але в той же час красномовна: дзеркало є магічною річчю, воно десь, у задзеркаллі, фіксує миті нашого життя. І якби дзеркало могло розмовляти, то розповіло б багато, чого ми й не хотіли б. Тож і знак питання, і знак оклику, вигравірувані на дзеркалі, нагадують — потрібно задумуватися над тим, що ми робимо…
Оригінальність цих робіт водночас розкриває багатогранність самого митця. Володимир Бараненко – корсунський підприємець, агроном за освітою, проте чимало часу присвячує питанням духовним. Він бере активну участь у громадському житті міста і району, веде боротьбу за чисте довкілля і збереження природи. У вільний час пише вірші, інколи малює, займається різьбою по каменю та по дереву, захоплюється створенням дерев’яних скульптур, подібних на тотеми. А також занурюється у глибокі філософські роздуми про життєві цінності, які втілює у своїх роботах.
Представляючи свої витвори у художній галереї, Володимир поділився з «Надроссям» й мистецькими планами. Попри те, що має дуже багато ідей, зізнається — на їх втілення не вистачає часу, але декілька проектів вже готує. Одна з робіт буде називатися «Символ життя» і теж стане подарунком для художньої галереї.
Світлана Перець
