Тільки-но десь порушується тема перейменування вулиць, одразу знайдуться люди, які з обуренням скажуть: «Краще б реальними проблемами займались!», «Та яка різниця – жили собі й жили», «Не з того треба починати»…
То чому ж усе-таки назви вулиць важливі? Якою є політика впорядкування цього процесу на місцевому рівні? Чому робити це треба саме зараз? Про це та інше ми поспілкувались із краєзнавцем, кандидатом історичних наук, людиною із досвідом війни Станіславом Степенькіним.
– Станіславе Юрійовичу, як член топонімічної комісії, що діє при міській раді, нагадайте нам, будь ласка, яким чином відбувається перейменування вулиць. Яка роль, зокрема, згаданої комісії в цьому процесі?
– Є процес, який потрібно пройти при перейменуванні. На першому етапі виноситься рішення, яку саме вулицю будуть перейменовувати. На другому – приймаються пропозиції щодо нових найменувань. Обов’язково це питання повинна розглянути топонімічна комісія, яка дає свої висновки. У складі цієї комісії – люди компетентні, зокрема, історики і краєзнавці. Також важливим етапом є громадські слухання.
Втім, жодна зі згаданих позицій не є вирішальною. Як дорадчий орган, що діє при міськраді, топонімічна комісія може лише рекомендувати раді прийняти те чи інше рішення. Та остаточним все одно є слово міської ради. Тобто депутати мають право прийняти власне рішення, яке може відрізнятись від думки, скажімо, громадськості чи комісії. Хоча рада, треба сказати, зазвичай дослухається.
– Як Ви оцінюєте нинішню ситуацію в громаді щодо процесу перейменування вулиць та процесу деколонізації загалом?
– Проблема в тому, що ця робота ведеться точково. Перейменовують ситуативно, коли йдеться про відверто комуністичні назви чи вшанування імені полеглих Героїв. А так весь цей процес пустили на самоплив. Фактично робота загальмувалась, хоча здійснювати її треба невідкладно. Якщо громада не зробить це самостійно, то це зробить обласна військова адміністрація. То чи не краще взяти справу в свої руки?
– Звісно, ніхто, крім нас самих, не знає краще, яких найменувань варті наші вулиці. Головне зараз – не зволікати?
– Так, тут потрібно діяти швидко, розумно і далекоглядно. Члени топонімічної комісії вивчають питання перейменування топонімів досконало. Роблять вони це на основі наукових повідомлень і довідок краєзнавців, в тому числі й працівників Заповідника. Тому краще за цих людей навряд чи хтось зможе підібрати назву. Якщо все «скинути» на місцевих жителів, то буде важко дійти консенсусу, бо скільки людей – стільки думок. До того ж нових імен (маловідомих для більшості, але вагомих для місцевої історії) чомусь люди бояться. Натомість хочуть вулиць «тінистих», «вишневих», «персикових», «затишних» та інших, так би мовити, безликих.
Та в майбутньому всі ці нейтральні назви все одно не приживуться, бо коли потрібно буде увіковічнити ім’я когось із визначних державних діячів – саме ці «тінисті» й «затишні» будуть перейменовуватись першими, бо вони в собі нічого цінного не несуть. Люди повинні зрозуміти, що вулицю Яро- слава Мудрого чи Романа Сокуренка ніхто перейменовувати не буде. А от умовну Вишневу – звісно, можуть. До того ж такі нейтральні назви обезличують наше місто.
– Якою має бути топоніміка нашого міста, аби уникнути цього знеособлення?
– Щонайменше вона повинна складатись із таких блоків: перший – увіковічення наших діячів, які зробили значний внесок у розвиток держави (наприклад, у нас є вулиця наказних гетьманів Григорія Гуляницького, Івана Золотаренка; на жаль, перейменували, але треба, щоб була вулиця Андрія Кандиби, який був корсунським полковником, а згодом і генеральним суддею); другий блок – увіковічення українських діячів загальнонаціонального масштабу (скажімо, добре було б мати вулиці Івана Котляревського, Симона Петлюра чи Петра Скоропадського); третій блок – старі назви: слід повертати ті назви, які носили наші вулиці до окупації комуністами, до встановлення радянської влади. Дуже важливий блок – увіковічення наших Героїв, які загинули в російсько-українській війні.
Назви вулиць повинні формувати історичну свідомість народу, зміцнювати патріотичний дух. Тому взагалі неприпустимо те, що в Корсуні вулицю гетьмана, який родом зі Стеблева, Олефіра Голуба люди не захотіли, а натомість із радянського діяча Миколи Руднєва перейменували на пропагандиста комуністичної ідеології Семена Руднєва. Тож, перш за все, треба завершити декомунізацію, а далі, звісно, й дерусифікацію.
– Також досі маємо в Корсуні вулицю Пушкіна. Стосовно неї виникла спірна ситуація, адже люди запропонували дві назви – Кущаївська й Олександра Олеся. Обидві назви незаперечно гарні та прийнятні. От тільки як тепер бути? Як гадаєте?
– Прикро і недопустимо, що дотепер у Корсуні є вулиця Пушкіна. Наголошу, що у цьому випадку міська рада повинна проявити волю і перейменувати так, як вважає за потрібне. При тому і вулиця Олександра Олеся в нашому місті повинна бути, і вулиця Кущаївська. Якщо, наприклад, Пушкіна перейменувати на Кущаївську, то іменем Олеся можна перейменувати ту ж вулицю Руднєва. Тут уже слід приймати певне рішення і не відтягувати з цим.
У будь-яких дискусійних ситуаціях залишаться невдоволені. Але ж власниками вулиці не є жителі цієї вулиці. Власниками вулиці є громада всього міста, і оптимально було б, якби міська рада, як у Києві, взяла і перейменувала заразом усі топоніми. Потім, в разі потреби, можна зробити незначні корективи. Але однозначно недопустимо те, що на дев’ятому році війни і на другому році тотального вторгнення в нас досі є вулиця Кутузова. Питання: як може імперський політик, символ російської експансії мати місце в нашому місті? Хоча стара назва вулиці Кутузова – Довга – була б дуже доречною, адже свого часу саме ця вулиця в місті була найдовшою. Це – лише один приклад. В нас у місті їх, на жаль, багато.
Не треба гратись із вогнем. Російське? Перейменовуємо. Ми ж це робимо не для себе, а для наступних поколінь. Щоб війна сюди більше не прийшла.
– Ще одна вулиця, яку досі не перейменували, – вулиця Леваневського. На порядок денний сесії міської ради було винесене питання про її перейменування на честь Станіслава Понятовського, довкола особистості якого, власне, і виникли дискусії серед жителів вулиці. Прокоментуйте, будь ласка.
– Почнемо з того, що Понятовський зробив більше для нашого міста, ніж уся наступна влада разом взята. Він відновив місто після руїни, спричиненої гайдамацькими війнами. Він перетворив його на місто європейського типу – з рівними вулицями, центральною площею тощо. Саме Станіслав Понятовський побудував палац, який пізніше став окрасою нашого краю, а вже потім Лопухіни перебудували його на свій смак. І найголовніше – він дав свободу, звільнивши з кріпосної залежності місцевих міщан і селян. За власні кошти створив лікарню, школу. Тобто людина для Корсуня зробила дуже багато, а якщо хтось приписує йому любовні зв’язки з Єкатєріной Второй, то це відверта брехня, бо він ту Єкатєріну Вторую ніколи і не бачив, а якщо і бачив, то хіба на портреті.
Вважаю, що при прийнятті таких рішень на сесію варто запрошувати когось із істориків чи краєзнавців Заповідника, щоб вони могли надати розгорнуту інформацію щодо певних історичних особистостей і розвіяти безглузді міфи.
Врешті, що маємо на сьогодні? Вулицю Леваневського не перейменували. А отже, людям ближчий радянський пілот, який написав книгу спогадів і славив у ній росію, ніж людина, яка зробила для розвитку Корсуня надзвичайно багато. Так, Понятовський був поляком, але ж хіба не поляки нам чи не найбільше допомагають у сучасній війні? Чи не варто і нам зробити якийсь крок назустріч? До того ж Понятовський приніс нашому місту європейські цінності, натомість радянська влада завжди несла руській мір, який нічого хорошого нам не дав.
– Окрім назв вулиць, на що іще варто звернути увагу?
– Важливо вичистити радянську символіку із пам’ятників. Потрібно завершити роботи зі зміни символіки на камені біля залізничного вокзалу. Чомусь ніхто не зважає на те, що на стелі партизанам, що поряд із ринком, на камені написано: «Велика Вітчизняна війна». Та і сама концепція пам’ятника неоднозначна. Адже культ радянських партизанів є частиною культу Вєлікой Побєди, створений свого часу Радянським Союзом, щоб насаджувати рускій мір. У нас є чимало своїх партизанів, селянсько-повстанських загонів проти російської влади в 20-х роках. У нас були УПА, невеличкі підпільні загони, які боролись проти Голодомору, але про них ніхто не згадує. Зате згадують радянських партизанів, яких у нас, саме в Корсуні, практично не було.
– Давайте підіб’ємо підсумки. Чому назви вулиць є сильною зброєю на ідеологічному фронті?
– Хтось нині воює, хтось веде дипломатичні міжнародні переговори, а комусь, хто не задіяний на цих фронтах, треба боротись із росією на ідеологічному фронті. Дії повинні бути рішучими – потрібно вирвати все російське з корінням. Пушкіни, Лєрмонтови, Кутузови – цими іменами росіяни цілеспрямовано маркували свою територію.
Чому сталось те, що росія вторглась до нас? Бо вона створила ілюзію, нібито Україна – це частина росії. Книги, мова, назви міст і вулиць – довкола нас дійсно було багато російського. Тож загарбники пішли «рятувати бідних українців, які страждають під гнітом бандерівців». Наше завдання – показати, що нам тут росія не потрібна і що тут її немає: ні в назвах вулиць, ні в наших серцях.
Нам необхідно прибрати одну із важливих підстав для війни, вичистити руській мір звідусіль. І зробити це треба не для себе, а для майбутніх поколінь. Нашим дітям не потрібна війна, і нехай це буде головним стимулом до дій.
