На восьмому році російсько-української війни подружжя Пшеничних продовжує активно допомагати фронту. Чи не зневірились? Чи не втомились волонтерити? «Ні, – кажуть. – То і є наше життя».
Відвоювавши на пекельному сході у 2014-2015 роках, Валерій Пшеничний сповна відчув на собі реалії життя в окопах. Відтоді й дотепер ветеран АТО переймається долею українських бійців, дбаючи про них, як про рідних синів та доньок. На це не шкодує ні коштів, ні часу і зусиль. Дружина Тамара щиро підтримує чоловіка у цій справі. Так, всю щедрість душі подружжя волонтерів дарує воїнам.
Допомагають Пшеничні нині, в основному, добровольцям. «Саме добровольці часто залишаються сам на сам зі своїми труднощами: забезпечення як такого вони не мають. І захищають нас, не відвертаються від фронту. То чи можемо ми відвертатись від них?» – говорить Валерій про волонтерську місію як про справу очевидну.
Підтримку від корсунського ветерана регулярно отримує 3-тя окрема стрілецька рота Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» та медичне управління цієї роти. Зі свого боку військові діляться отриманими гостинцями із сусідніми ротами. Часто у бригадах виникає потреба в певних технічних засобах. Комусь необхідні камери спостероження, комусь – квадрокоптери чи металошукачі. Тоді Валерій сконтактовується зі своїми однодумцями: таких відданих справі волонтерів у їхній неформальній команді є п’ятеро. Живуть вони в різних куточках України, довіряють один одному і мають спільну мету – допомагати фронту.
«Ми намагаємося «закрити» ці потреби в силу своїх фінансових можливостей, – говорить Валерій. – Наразі нам це вдається. Йдуть назустріч, надаючи знижки на покупки для фронту, окремі фірми та приватні підприємці». Кожна зекономлена гривня є цінною, адже потреб на сьогодні багато, а купують речі Валерій з однодумцями не шляхом збору коштів, а з власного гаманця. Так, волонтер впевнено підсумовує:
“Зараз серед добровольців на фронті залишились ті, ким керує щире патріотичне прагнення стояти на захисті кордону. Таким хлопцям і дівчатам треба допомагати”.
Воїни 
цінують працю волонтерів і постійно висловлюють вдячність подружжю Пшеничних за їхнє піклування. Линуть до Корсуня теплі слова вдячності, численні відзнаки й медалі для подружжя Пшеничних від різних батальйонів та ветеранських громадських осередків.
І цей зв’язок між волонтерами і воїнами – міцний та глибинний. У них – спільні цінності та прагнення.
Вони вірять в єдину Україну.
