Війну на Сході України Олександр Гресько називає школою життя, правда, з жорсткими правилами і суворими вчителями. Майже рік слюсар-електрик тваринницької філії «Возз’єднання» сільськогосподарського підприємства «Урожай», що в Ситниках, ніс військову службу на передовій. Демобілізація мала бути за місяць. Проте через осколкове поранення ока солдат потрапив на лікарняне ліжко. Та, каже, якби не старий дуб, то, може, і не побачив би дому.
- Ми з напарником якраз обходили територію. Колиглядь, щось над нами пролетіло, уповільнило рух і стукнулося об дерево. Враз впало на землю і, розірвавшись, в усі боки розлетілося осколками. Товариша мого не зачепило, бо далі стояв, а мені лівий бік посікло. Каска і бронежилет захистили тіло, як могли. В оці враз потемніло. Я рукою тернув обличчя і відчув, що по щоці потекло щось липке і гаряче, – пригадує подробиці свого поранення Олександр Гресько і знімає з шиї хрестика. Каже, що такі перед самим відправленням на передову батюшка роздавав усім бійцям. Хлопець і собі взяв. Відтоді не знімав з себе. Вірить, що Бог таким чином зберіг йому життя, яке після поранення почав цінувати ще більше.
Разом із хрестиком на шиї носить мідний медальйон з викарбуваним «Ніхто, крім нас!» Це, пояснює, для підтримки бойового духу потрібно, бо вважає, що ті, хто воював на передовій, побували в самому пеклі. Адже протистояти доводилося не просто сепаратистам, а досвідченим і професійно підготовленим бійцям, які відстежать ціль в будь-якому місці і в будь-який час доби. Проте й таким висококласним стрілкам наші хлопці не раз фору давали.
- Останнє місце дислокації – дачне селище поблизу Авдіївки. Команда була – витіснити ворога, який цілодобово вів стрілянину. Тільки вдень так би мовити «кошмарив» по наших позиціях, тобто стріляв всліпу, щоб тримати нас в постійній психологічній напрузі. А вночі, особливо з опівночі до четвертої ранку, стріляли на поразку. До хат як прикриття ми добиралися «норами», саморобними підземними ходами, але й там небезпечно було, бо вдень постійно літаєбезпілотник, навіть у вікно бліндажа заглядає. Правда, він орієнтується на скупчення рацій і мобільних телефонів. Як тільки зафіксував активність роботи цих приладів, одразу сепаратисти там мінометне пекло влаштовують, – розповідає подробиці перебування в АТО Олександр Гресько. – Але чим більше на війні боїшся, тим частіше помиляєшся. А помилки на передовій обходяться дорого.
Проте, переконаний, не можна сприймати війну на Сході однобоко, адже це не лише ворог, а й мирне населення з його життям, потребами і звичками. Були якось потоваришували з дідусем, який часто пригощав хлопців свіжими яйцями та медом. Він неподалік города тримав.
- Було, починається мінометний обстріл, а дід городину поле. Гукаємо до нього: «Діду, тікайте!» А він спокійно сапу на плече і почимчикував по полю, – додає. – Жіночок місцевих тушонкою і згущенкою нашою пригощали, то вони нам гороху молодого за це приносили. Жуєш його і дім згадуєш, дитинство, друзів.
Нині Олександр Гресько проходить курс реабілітації в Білоцерківському військовому госпіталі. Сподівається на одужання і повернення на роботу. Вдячний «Урожаю» за благодійну допомогу на лікування.На війну, каже, більше не хоче. Хоча, зізнається, часто спливає в пам’яті викарбуване на його медальйоні «Ніхто, крім нас!»
Наталія Каузак
