Духом романтизму і витонченості знову, через понад століття, наповнюються стіни корсунської перлини над Россю — Палацу Понятовського. Наприкінці липня він прочинив свої двері для відвідувачів у стародавню епоху, коли його підлогою ступали ноги королів і князів, стіни освітлювали канделябри, а простір наповнювався вишуканою оркестровою музикою.
Історія цього архітектурного витвору перипетійна, як і доля самої української нації. Палац був збудований у 1789 р. для власника Корсунського староства польського князя Станіслава Понятовського, племінника останнього польського короля Станіслава ІІ Августа. Сьогодні, згадуючи історію палацу, варто згадати і про те, що завдяки Станіславу Понятовському занедбане після Коліївщини містечко Корсунь отримало потужний розвиток в економічному і соціальному напрямках. Значну роль у цьому відіграла і побудова одного з найрозкішніших для того часу палаців у Європі.
У 1797 році Понятовський був змушений продати свій маєток російському імператору Павлу І, а той передарував його дворянину Петру Лопухіну. Так, аж до подій Української революції, палац був місцем проживання нащадків роду князів Лопухіних-Демидових. За часів радянщини, в 1930-х роках, у старовинному палаці розміщувався санаторій для залізничників. Під час Другої світової війни тут був то радянський, то німецький госпіталь. А у 1945 році у ньому було засновано музей історії Корсунь-Шевченківської битви, який проіснував у стінах старовинного палацу аж до останніх подій.
Від часу повномасштабного вторгнення росії в Україну працівники Корсунь-Шевченківського Заповідника змінили підходи до представлення музейних експозицій, внаслідок чого значних трансформацій зазнали музей історії Корсунь-Шевченківської битви, який разом зі своїм мілітарним начинням перемістився у флігель поруч, та художня галерея. Детальніше про ці зміни ми розповімо трохи згодом, а зараз зазирнемо у середину нового, захоплюючого своєю атмосферою, музею — Палацу Понятовського, адже досі такого у структурі нашого Заповідника не було.
Завідувачка музею-палацу Світлана Костенко розповідає, що над «ліквідацією» нашарувань радянської епохи трудилися всі працівники Заповідника: від науковців до наглядачів, від працівників господарського відділу до директора — всі разом робили ремонт, придбавши необхідні матеріали за власні кошти Заповідника.
— Це було непросто, — говорить Світлана Володимирівна, — тому що ми розуміли, що і стіни, і штукатурка, яка тут була колись, не відповідають сучасним матеріалам, тому були складні моменти в роботі, нам не вистачало досвіду будівельників, штукатурів, малярів. На жаль, не зберіглося жодної інкрустованої підлоги, жодних інкрустованих дверей. Але збереглися елементи архітектурного декору багатопрофільних карнизів, які ми виявили під час ремонту, змиваючи шари крейди і фарби. Їх залишили на огляд глядача незафарбованими, щоб можна було помилуватися чудовим рослинним декоративним орнаментом. На завершення нанесли трішки позолоти на різьблені елементи обрамлення вікон, щоб додати маленький елемент розкоші, якою славився палац.
Важливою складовою облаштування музею стало наповнення його залів відповідними духу і часу експонатами. Це і живописні полотна, і портрети, і скульптура, яка гармонійно вписується в експозицію Палацу Понятовського.
В одному із залів демонструються стародавні ікони домашнього і церковного вжитку, серед яких є унікальні, із власною захоплюючою історією. Також представлені проєкти палацу і палацового ансамблю, малюнки французького художника й архітектора Жана-Анрі Мюнца та польського архітектора Яна Ліндсея, які відсилають відвідувача до витоків побудови палацу для його першого господаря.
Наразі ще перебуває в процесі ремонту головний, парадний, зал палацу. Саме в ньому після завершення всіх робіт будуть відбуватися вернісажі талановитих, самобутніх корсунських художників.
Серед представлених побутових предметів, які безпосередньо належали останнім господарям маєтку – князям Лопухіним, є лише дві оригінальні речі: невелике дзеркало і коробка для перевезення капелюшків, які збереглися у фондах Заповідника. Інші ж експонати – це предмети побуту ХІХ – початку ХХ століття, подаровані місцевими жителями.
— Ми дуже надіємось, що у нас буде поповнюватися колекція, що представлення палацу в новому світлі спонукає наших земляків переглянути свої домашні архіви, світлини, речі… Я думаю, що корсунці нас підтримають і подарують ще щось цікаве новому музею, — оптимістично ділиться Світлана Володимирівна.
Сподіваються науковці також, що врешті вдасться налагодити відносини і з нащадками Станіслава Понятовського, які поки що, за словами завідувачки музею, «до нас не схиляють голову». Можливо, дізнавшись про відродження старовинного палацу, вони змінять ставлення, і одного дня ім’я Понятовських знову зазвучить у Корсуні – українському місті, яке розвивав і прославив їх знаменитий предок.
