Ще з весни минулого року у нашому місті, як і по всій Україні, у зв’язку з декомунізацією йде процес перейменування вулиць. Як я розумію, ідея цього процесу полягає в тому, щоб вулиці, названі іменами недостойних людей або й навіть ворогів нашої країни, назвати іменами справді гідних. Хочу лише додати від себе, що дуже важко під час оцінювання «гідності чи негідності» не бути залежним від суб’єктивного підходу, тому що в нашій непростій історії не все було абсолютно «білим» або абсолютно «чорним», й істина зазвичай знаходиться десь посередині.
Я як краєзнавець та патріот свого рідного Корсуня теж вирішила долучитися до цього процесу. Порадившись з членами Корсунь-Шевченківської єврейської громади та керівниками Регіональної асоціації єврейських організацій малих міст України, я запропонувала міській владі перейменувати вулицю та провулок Копитнікова (знаходиться у центрі міста навпроти гімназії) на честь нашого відомого земляка М.Ю.Цирульникова.
Нагадаю корсунцям, хто ж такий Михайло Юрійович Цирульников. Це людина, яка все життя не руйнувала, а тільки завдяки своєму таланту створювала щось нове: був конструктором артилерійської зброї, одним з організаторів вітчизняного ракетного двигунобудування, професором, лауреатом Державної премії СРСР. Він народився в Корсуні у 1907 році у багатодітній робітничій родині, яка жила якраз на самому початку теперішньої вулиці Копитнікова. Михайло рано пізнав смак трудового хліба – п’ятнадцятирічним підлітком разом з братом пішов працювати чорноробом у Корсунську кошикову майстерню. У 1928 році він вступає до Харківського технологічного інституту, звідки після третього курсу за мобілізацією був переведений до Ленінграду у Військово-технічну академію Червоної Армії, яку закінчив в 1932 році.
Потім з групою колег створив 25-мм автоматичну протитанкову гармату, за що держава йому «віддячила» – у 1938 році Цирульников був заарештований і засуджений до восьми років таборів. Він потрапляє до Пермі, і там йому наказали організувати в таборі КБ та продовжити роботу над створенням нового зразка гармати. І вже у 1943 році під керівництвом нашого земляка була створена 76-мм полкова гармата, яку солдати ласкаво назвали «полковушка» і яка багато в чому зумовила результат битви на Курській дузі, в Корсунь-Шевченківській битві та інших операціях. А на випробуваннях нової гармати сталося справжнє диво: присутній там Сталін звернув увагу на чоловіка в тілогрійці серед генералітету – йому пояснили, що це конструктор цієї зброї. «А чому він у тілогрійці? – запитав генералісимус. «Так він же сидить у таборі». І тоді за високим повелінням Цирульников був достроково звільнений із зняттям судимості.
До кінця життя наш земляк так і залишився у Пермі – «особливо секретний фізик» створював перші радянські ракетні двигуни на твердому паливі для космічних ракет, устаткування для нафтовиків та газівників, викладав в Пермському політехнічному інституті. Його праця була відзначена Державною премією СРСР, багатьма орденами та медалями. Помер Михайло Юрійович Цирульников у 1990 році на 84-му році життя. Про видатного вченого та конструктора пам’ятають у Пермі: щорічно кращим студентам аерокосмічного факультету Пермського державного технічного університету присуджуються іменні стипендії М.Ю.Цирульникова, в Науково-виробничому об’єднанні «Іскра» проводяться науково-технічні конференції та конкурс його імені. То, можливо, настав час і нам, його землякам, гідно вшанувати пам’ять цієї людини великої душі, таланту та працьовитості.
Я звернулася з цією пропозицією до голови топонімічної комісії при міськраді Миколи Омелянчука, котрий запросив мене взяти участь у громадських слуханнях з приводу перейменування вулиць та провулків міста, які повинні були відбутися 18 січня цього року. І яким же був мій подив, коли, прийшовши до залу засідань міськради, я побачила, що на ГРОМАДСЬКИХ слуханнях від ГРОМАДСЬКОСТІ… була одна я, а ще туди прийшло декілька працівників міськради. Ми обмінялися думками, я дізналася, що вже є дві пропозиції щодо перейменування вулиці та провулку Копитнікова: на честь корсунського полковника Івана Шангірея або легендарного «майора Вихора» Євгена Березняка.
Оскільки на цьому заході я отримала список наших вулиць зі старими та рекомендованими назвами, то хочу також поділитися на сторінках газети своїми думками з цього приводу.
Почну з того, що напередодні громадських слухань до мене звернулися жителі сусідньої вулиці Островського. Вони чули, що її хочуть назвати Гіфхорнською на честь німецького міста-побратима. «А чи не можна її залишити Островського – якщо вже не на честь автора «Як гартувалася стать» Миколи Островського, то хоч, наприклад, на честь його однофамільця драматурга Олександра Островського, котрий написав “Грозу”?» До цього прохання можу ще додати від себе: це маленька красива вуличка навпроти дитсадочка «Зірочка», але ж вона до цих пір не заасфальтована і пів вулиці не освітлюється, і, мабуть, міській владі соромно буде приводити сюди делегацію з Гіфхорна.
Далі. Вулицю Осипенко (за базаром) планується перейменувати на Ганни Золотаренко. Я нічого не маю проти Ганни Золотаренко – це третя, остання, дружина Богдана Хмельницького, з якою він обвінчався у Корсуні і яка була розумною жінкою та користувалася пошаною серед козацтва. Але ж у нас уже є вулиця, названа іменем її брата корсунського полковника Івана Золотаренка (новобудови в районі Тартака), то чи не буде плутанини?
Колись у місті була вулиця Князівська – вона вела від князівського палацу на острові до центрального перехрестя. У 1924 році вона разом зі своїм продовженням – вулицею Богуславською (від перехрестя до виїзду на Київ) – була перейменована у Шевченківську (зараз – вулиця Шевченка). Тому мені не зовсім зрозумілий сенс перейменування у Князівську малесенької вулиці Радянської, яка знаходиться дуже далеко від центру – у районі вокзалу, за залізничними коліями.
У цій статті я торкнулася тільки чотирьох з 70-ти вулиць та провулків, які будуть перейменовані. Так що, їхнім численним жителям зовсім байдуже, які нові назви вони отримають, бо ніхто з їхніх представників не прийшов на громадські слухання? Або, можливо, вони і не знають, що відбуваються ось такі заходи, де вони можуть висловити свою думку? Тому звертаюся до жителів міста: залишився останній місяць, коли перейменування вирішується на місцевому рівні – після 20 лютого цим уже буде займатися обласна влада. Тож, любі корсунці, не будьте байдужими та пасивними, звертайтеся зі своїми пропозиціями до топонімічної комісії міської ради, висловлюйте свої думки, пропонуйте свої варіанти – покажіть цим, що ви самі і є справжніми господарями нашого чудового міста!
Клавдія КОЛЕСНИКОВА,
краєзнавець, редактор газети «Надія»
