«Русланчику, тримайся, ми з тобою!»
Такими співпереживаннями рясніє у соцмережі «Фейсбук» власна сторінка Руслана Фрізіна – нашого земляка, 42-річного сержанта, важко постраждалого в АТО. «Ми поруч, брате!», «Швидкого одужання!», «Ми в тебе віримо і чекаємо додому»… Всі, хто знає хлопця особисто і хто навіть ніколи його не бачив, усвідомлюють єдину істину: він втратив ногу на війні, дивом був врятований лікарями, і тепер йому дуже потрібна наша підтримка.
Хоч для корсунців Руслан Фрізін давно вже став земляком, та народився він і провів значний відтинок життя у місті Кам’янське, на Дніпропетровщині. Оскільки ж його мати родом із Корсуня, сюди він змалку частенько приїжджав погостювати до бабусі. А після смерті матері купив квиток в один бік – у наше місто. На той час Русланові було 24. Юний і повний життєвого запалу, тоді він навіть не міг припустити, що криві стежки долі знову поведуть його на Схід України. Воювати.
– Я добре пам’ятаю той день, – розповідає нам у телефонному режимі Руслан, який зараз перебуває на лікуванні у Львівському військовому госпіталі. – Це було 10 березня 2015 року. Я хотів іти воювати, не боявся геть-чисто нічого. Після проходження навчань нас відправили в Сєверодонецьк, далі – в Майорськ. І знаєте, все відбувалось у бадьорому бойовому дусі – жодних переживань чи сумнівів.
По-мужньому спокійним, зібраним голосом Руслан продовжує оповідати свою історію, від якої завмирає серце:
– Пішов прикривати саперів, котрі готували територію для зайняття позицій нашими військовими. Потрапив на «розтяжку» – таку міну, що закріплена на проволоці. Втратив ногу і був відправлений в Бахмут, а звідти вертольотом – у Дніпро.
Здавалось би, біда могла перерізати життя і душу навпіл – до і після… Могла б зламати морально. Та навіть на лікарняному ліжку, опісля серйозного хірургічного втручання Руслан не впадав у відчай – усміхався, розповідав історії… Можливо, це також певною мірою допомагало медикам працювати на оптимальний результат. Після операції, проведеної у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені Мечникова, головний лікар Сергій Риженко опублікував 19 липня на своїй сторінці у соцмережі «Фейсбук» «Звернення до земляків», де закликав усіх корсунців дати активне життя патріоту після його порятунку. «Вибуховий відрив правої ноги на рівні стегна, чисельні осколкові поранення. Врятували йому життя. Повертатися додому йому доведеться без ноги. Вдома нікого немає. Майбутнім героя розпорядяться земляки. Хочеться, щоб був протез…» – ці слова високопрофесійного хірурга корсунці сприйняли як клич, беззаперечний імператив, поштовх до дій.
Першими активізувалась волонтерська організація від «Народної ради Корсунщини». Поширювали інформацію завдяки мас-медіа, разом із свідомими корсунцями інформували людей на вулицях, в магазинах, державних установах. Про допомогу Русланові промовисто мовчала і скринька, встановлена на Соборній площі, яку не могло проминути добре серце: містяни наповнили її трьома тисячами гривень. Про кожну гривню, зібрану і вже перераховану на особистий банківський рахунок Руслана Фрізіна, нам розповіла волонтер Тетяна Перетятько:
– Треба сказати, що не тільки ми шукали небайдужих, а навіть дехто відгукувався сам. Родини демобілізованих військовослужбовців Олександра Журавльова, Сергія Грищенка, Ігоря Степаненка принесли по тисячі гривень на лікування. Таку ж суму перерахувала мати Русланового товариша, яка проживає в Києві. Зібрали – хто більше, хто менше – депутати, заступники та керуючий справами міської ради, працівники військкомату, контори ПЧ-8, підприємці, які торгують на базарі, жителі Кичинців, прихожани церкви євангелістських християн, родини Ткачів з Нетеребки та Клименків з Корсуня.
Прикладів великодушності виявилось багато. Так, Микола Резніченко з Яблунівки, переживши власну трагедію – похоронивши сина, який повернувся живим з війни до рідного дому і зненацька був подоланий хворобою, – щомісячно переказує по сотні гривень хлопцям-захисникам на їх потреби. Жителька міста Алла Довгопола завжди знаходить час, бажання, якісь кошти для допомоги АТОвцям, зокрема і Руслану. А коли для його лікування волонтери збирали кошти у пристанційному селищі, в кінцевому результаті сума благодійного внеску людей склала 8160 грн. 25 коп. Останньою золотою монеткою поділилась маленька дівчинка, яка кинулась навздогін за волонтерами і виклала їм зі своєї сумочки маленький дитячий скарб.
Тепер, у військовому госпіталі, Руслан чекає, коли загоїться кульша, утвориться мозоль і можна буде встановлювати протез – поки що тимчасовий. Оскільки нога ампутована дуже високо, кріплення тільки такого типу рекомендоване: хлопцеві треба звикнути і навчитися з ним ходити.
– Так, я залишився без ноги, – каже Руслан Фрізін без нотки жалю до себе чи скарги на когось, – Але мені не хочеться сумувати. Коли я йшов на війну – здоровий і міцний – у мене не було ні рідних, ні опори. А зараз, хай як там не болять рани, я не відчуваю себе самотнім. В моєму житті тепер багато нових друзів, підтримка невтомних волонтерів, яким я дякую від щирого серця. Війна відібрала ногу, але показала, що є люди добрі, безкорисливі та надійні. І вони поруч.
Олена МАРЧИК
