Першу частину звіту від Інституту гідробіології НАН отримав волонтерський рух «SaveRos’», на запрошення якого наукова експедиція досліджувала стан Стеблівського водосховища та готує нині ґрунтовний звіт. Втім, уже на сьогодні маємо низку показників, систематизованих фахівцями у таблиці та офіційно затверджених Інститутом.
Ця частина звіту науковців дає можливість побачити наочно: волонтери не помилялись у баченні підґрунтя екологічної проблеми. Відтак саме на Стеблівській ГЕС сфокусували увагу, оскільки її режими вочевидь є шкідливими та потребують негайних змін. Чому? Аналізуємо наукові показники разом із головою руху «SaveRos’» Олегом Собченком. І знаходимо цілий ланцюжок закономірностей.
– У Стеблівське водосховище надходить вода більш-менш прийнятної якості. Аналізи біологічного споживання кисню (БСК 5) це підтверджують. Показник БСК тут – 3,1 мг/л при граничній нормі 2,9. Вода вважається помірно забрудненою в межах від 2 до 2,9 мг/л. Далі оцінюємо виміри по Стеблівському водосховищу. Тут показник стає від 7 до 7,6 мг/л, а внизу водосховища сягає 11,5. Тобто вода, згідно з стандартами, із «помірно забрудненої» стає «брудною», потім «дуже брудною». І це – протягом одного водосховища, – коментує Олег Собченко.
Щодо вимірів прозорості, то у с. Москаленках вона сягає одного метра. Далі по водосховищу – 0,35 м, 0,4 м і, врешті, 0,25 м. Останній показник є найгіршим, і це, знову ж таки, у нижній частині Стеблівського водосховища.
– У с. Москаленках, – каже Олег Собченко, – надходить вода, яка б нас, в принципі, влаштувала у Корсуні. Вона має метр прозорості, і такого у нас вже кілька років влітку не спостерігається. Якщо говорити про стан води у Москаленках, то хоч цю воду і не назвеш дуже хорошою, але принаймні рівень кисню у ній стабільний та відсутнє «цвітіння».
Щодо кількісного складу бактерій, то у Стеблівському водосховищі продуктивність дорівнює 18,4 дм3 на добу, а в Москаленках – 3,34 дм3 на добу. Тобто у Стеблеві вода містить ушестеро більше одноклітинних водоростей, ніж у Москаленках. У Стеблівському водосховищі на поверхні продуктивність шалена, але на глибині метра її вже майже немає. Водорості ці мають планктонні властивості, вони займають верхній шар води. Якщо цей шар не скидати, вся ця біомаса, яку продукує Стеблівське водосховище, накопичується в пригреблевій зоні Стеблівської ГЕС. Коли відбувається нашарування, водорості накопичуються, потрапляють на глибину більше одного метра, гинуть, бо їм не вистачає світла. Відтак рештки загиблих водоростей тонуть, споживаючи кисень на реакції розпаду. На глибині більше трьох метрів вода із рештками водоростей, по суті, є отруйною. У ній майже нема кисню, вочевидь перевищено норму і по аміаку, і по сірководню тощо. І якраз лише така вода скидається нам у Корсунське водосховище.
Прошу екоактивістів пояснити доступно, у чому головне лихо? Бо Стеблівське водосховище, так би мовити, то стоїть, то пливе. На відміну від Корсунського, тут немає міні-турбін. Влітку зупиняють воду, накопичують її і потім кілька годин на день працюють великою турбіною. Минулого року працювали по чотири години на добу. Тобто 20 годин на добу Стеблівське водосховище жило в режимі озера. У зв’язку з цим вода розшаровується за рівнем кисню, за температурою, і утворюються умови для розвитку популяції одноклітинних водоростей. Мала проточність, висока температура – сприятливі чинники для розвитку водоростей. І нині ми прямуємо до такої самої катастрофи, що була минулого року».
Усвідомлюючи масштаби екологічного лиха та комплексний характер проблеми, екоактивісти все ж чітко зосередженні на питанні, яке можливо вирішити зараз. Не чекаючи на законодавчі зміни та інші примарні перспективи. Волонтери «SaveRos’» цілеспрямовано наполягатимуть надалі на змінах режимів Стеблівської ГЕС, у шкоді яких нині сумнівів бути уже не може.
Олена МАРЧИК
