Вони любили життя, любили свою родину, друзів і сусідів, жили щасливим, мирним життям: працювали, ростили дітей, будували плани на майбутнє. Та раптом війна, мов та чорна хмара, насунула на рідну землю. І вони пішли її рятувати.
Воювали чесно й самовіддано. Мріяли з Перемогою повернутися додому, обійняти батьків, дружин, дітей. Та не судилося. Ворожі кулі зупинили їхні гарячі, вірні серця. Замість домівки одержали глибокі сирі могили, три горбочки на кладовищах та три меморіальні дошки на стіні рідної школи… А ще — невимовний біль рідних та спів- вітчизників від втрати цих чоловіків-Героїв.
Шевченко-Негода Руслан Андрійович народився 21 вересня 1978 року в селі Сахнівці. Згодом сім’я переїхала до Набутова, де батьки одержали квартиру від Набутівського цукрового заводу, на якому працювали. Середню освіту здобув у Нетеребській середній школі. Потім закінчив Херсонську школу поліції. Жив і працював у Херсоні, там одружився, народилася донечка Христинка.
Захищав Батьківщину з 2017 року, проходив службу в Херсоні та Житомирі, був навідником 3-го розвідувального взводу 132-го окружного батальйону. Загинув 24 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Похований на кладовищі села Набутова.
Іващенков Едуард Олександрович народився 4 січня 1977 року в місті Білогір Української Автономної республіки Крим. Коли йому було 10 років, сім’я переїхала в Нетеребку, корінними жителями якої були його батьки. Тут він навчався у Нетеребській середній школі. Згодом було Корсунь-Шевченківське профтехучилище №33. Закінчивши його, працював трактористом і столяром. Загинув 9 травня 2022 року в Луганській області, селі Воєводівка Сєверодонецького району. Був товариським, привітним, доброзичливим. У Героя залишилися дружина і два сини — Володимир і Євген, онучка Полінка. Похований на кладовищі в селі Нетеребці.
Малиш Віктор Мірчович народився 21 листопада 1963 року в селі Нетеребці. Навчався у Нетеребській середній школі. В 1980 році вступив до Київського геологорозвідувального технікуму. Закінчивши його, працював помічником бурильника, розвідував родовища корисних копалин України. У 1988 році після землетрусу у Вірменії поїхав добровільно у місто Спітак на відбудову постраждалого регіону. У 90-ті роки доля пов’язала Віктора із містом Кропивницьким Кіровоградської області. У 2003 році одружився, разом із дружиною виховував донечку Анастасію. Працював водієм-далекобійником.
У перший день повномасштабної війни 2022 року добровільно пішов одразу в три військкомати міста Кропивницького. Його не брали, бо вже мав поважний вік. Але він наполіг – і таки потрапив у військо. В липні 2022 року пройшов навчання і одержав спеціальність мінометника. Після навчання отримав призначення у 115-ту бригаду, проходив службу в місті Покровську Донецької області. Загинув 12 жовтня 2022 року, підірвавшись на рашистській міні. Похований у місті Кропивницькому на Алеї Почесних поховань.
На відкриття меморіальної дошки на фасаді Нетеребської гімназії Малишу Віктору Мірчовичу, яке відбулося 21 вересня цього року, приїхали його дружина Марина з 15-річною донькою Анастасією, брати Костянтин і Сергій та бойовий побратим Дмитро Римар з Одеси. Вони були вражені тією урочистістю і хвилюючою атмосферою, яка панувала на відкритті меморіальної дошки. Особливо зворушили виступи дітей, патріотичні вірші у їхньому виконанні. Дмитро Римар розповів, що Віктор врятував йому життя, а сам загинув. До присутніх звернулися староста села Наталія Сухопара, директор гімназії Лариса Шевченко. У своїх виступах вони відзначили, що загиб- лий назавжди залишиться у наших серцях, як і імена усіх Героїв, які віддали життя за свободу і незалежність нашої неньки-України, адже Герої не вмирають!
Антоніна Задорожна,
с. Нетеребка
