У промінні сліпучого сонця і ледь-ледь відчутного подиху вітру в середу, 13 липня, по-народному розкотисті мелодії троїстих музик зазивали на обласне свято зажинків, яке відзначалось на золотистих нивах села Квіток.
Дійство невипадково відбувалося в одному з найгарніших сіл району. Тут люди з діда-прадіда звикли і на хліб заробляти власними руками, і обряди шанувати. А відроджували колоритні традиції цьогорічного свята першого снопа квітчани, активні трудівники СТОВ «Агрофірма «АгроРось», до яких охоче долучилася делегація управлінців.
Запашним рум’янобоким короваєм зустрічали вродливі дівчата в українському вбранні заступника голови Черкаської облдержадміністрації Віталія Коваля, начальника управління АПР Черкаської ОДА Ігоря Колодку, керівників району Василя Клименка та Валерія Заболотнього, а також директора СТОВ «Агрофірма «АгроРось» Петра Євича.
– Нас не треба вчити орати, сіяти, збирати урожай, – звернувся Віталій Коваль до громади, – Ще з часів Трипілля існував етнос, який дав початок нації. І ми, українці, завжди прогодовували себе хліборобським трудом. Буде хліб – буде затишок, сім’я, держава. Дякуємо всім тим, хто працює у полі!
Словами «Боже, благослови зажатки!» розпочалося урочисте скошування колосків. Яскраві театралізовані персонажі – господар і господиня – нажали дві жменьки збіжжя, склали їх навхрест, квітчали і прикрашали стрічками та, за традицією, на межу зажинковий хрест. А право обмолотити перший сніп надали досвідченому комбайнеру Петрові Івашкову. Плавний швидкий рух сучасного комбайна «CLAAS», орнаменти і вишиванки, оплески гостей і господарів створили по-справжньому піднесений настрій церемонії. Блискотіло і сяяло від сонячного проміння зерно в горщиках, яке символічно дали на добробут Петрові Євичу та Віталію Ковалю. До речі, разом із Ігорем Поковбою вони ще й зробили стартовий укіс: вже за п’ять хвилин можна було назбирати чималий сніп.
А далі – понеслись полем гарні українські пісні. Дзвінкоголосо співали квітчанські та корсунські творчі колективи, солісти. І було в цьому співі щось заворожуюче: на якусь мить він повернув нас у ті часи, коли люди не знали благ сучасного світу, але всі як один знали пісні, що їх об’єднували, молитви, якими рятувались від бід, і спільні свята, на які збирались усім селом – як єдина родина. Славили хліб на кожній сходинці свого життя. З хлібом йшли до новонародженого дитя, хлібом одружували молодих, з хлібом зустрічали гостей. І ми на золотій квітчанській ниві повернулись всією душею до свого коріння.
Олена МАРЧИК
