Побачити земляків і поїсти смачненького – ніби вдома побувати, кажуть бійці
Три доби в дорозі. Дві з половиною тисячі кілометрів на колесах, з яких третина – по бездоріжжю, вздовж лінії фронту. І все заради того, аби порадувати воїнів-захисників великодніми смаколиками від жителів Корсунщини.
З 4 по 7 квітня корсунці-волонтери Сергій Рога, Михайло Кравченко і Олександр Журавльов здійснили поїздку у підрозділи ЗСУ та ДУК ПС, які ведуть військові дії проти проросійських бойовиків у Донецькій та Луганській областях. Ділячись всіма пам’ятними моментами цієї поїздки у нас в Медіа-центрі, Сергій Рога зазначає: намагалися своєю увагою охопити якомога більше підрозділів і воїнів, які в них служать. Тому й не рахувалися із власними силами та кілометрами. Принагідно дякує добродійникам — Василю Яценку (ДП «Корсунь-Шевченківське лісове господарство»), Марії Березі (ТОВ «Корсунь-Шевченківський цегельний завод»), Валентину Галушку (Валявська філія ТОВ НВФ «Урожай»), приватному підприємцю Андрію Нікітенку та жителям Стеблева, які забезпечили волонтерський бус соляркою, а це загалом 400 літрів. Виїздили, каже Сергій, 320 л, а залишок віддали на потреби ГО «Спілка ветеранів АТО».
Зустрічі, які не забуваються
Від Лисичанська і Попасної на Луганщині вздовж лінії фронту, через Світлодарську дугу до Авдіївки і далі на Донеччину — таким був маршрут корсунських волонтерів. Відвідали бійців 3-х підрозділів 10-ї гірсько-штурмової бригади, 3-х підрозділів 44-ї артилерійської бригади, які розташовані на Луганщині, 2-х підрозділів 24-ї ОМБР, 131-й батальйон на Донеччині, добровольчий український корпус ДУК ПС в Авдіївці та передали передачу в 30-ту бригаду ОМБР.
Кожен візит, кожна зустріч – це незабутні миті і непересічні історії. У круговерті доріг, підрозділів і облич незмінно незгладиме враження справляла та радість, з якою волонтерів зустрічали бійці, каже Сергій Рога. «Чекали, мов рідних, — ділиться він. — Всі у святковому настрої, всі запрошували залишитися на ночівлю саме в них, сподіваючись довше поговорити про рідний край, земляків, бо часу на спілкування в нас було обмаль». Особливі емоції подарувала зустріч неочікувана, незапланована: коли проїжджали один з блокпостів, зустріли на ньому земляка, що чергував, Романа Тонкошкура. Радості було – не передати.
Враження №2 — це жінки на війні. Наші захисниці. Їх в армії зараз немало. Близько 20% військовослужбовців – це жінки, які несуть службу і виконують бойові завдання на рівні з чоловіками. Сергій розповідає історію дівчини, з якою чаювали в одному з підрозділів. Сама з Донецька, була заміжня. Коли у 2014-му почалися протистояння, чоловік виявився сепаратистом. Вона тоді його покинула і пішла служити в ЗСУ. З тих пір дівчина воює за Україну.
Враження №3 — армійське «господарство». «Наших українців скрізь можна відрізнити за хазяйновитістю», — посміхається Сергій. Навіть тут, на війні, в укриттях, хлопці обживаються, облаштовуються, за власні кошти купують побутову техніку, опалювальні прибори, проводять парове опалення. На нинішнє забезпечення харчуванням і одягом в цілому бійці не жаліються, але домашня їжа – це таки домашня. Побачити земляків і поїсти смачненького – це ніби вдома побувати, кажуть вони.
А смачненького корсунці назбирали так багато, що все неможливо було помістити у бус. Тому те, що не вмістилося, корсунські волонтери відправили того ж дня через «Нову пошту» в Авдіївку.
Волонтерська скринька не порожніє
Ми вже розповідали, як збирали в дорогу смаколики для бійців жителі Корсунщини (див. «Надросся» №12 від 5.04.18 р.). За словам координатора волонтерів від Народної ради Корсунщини Людмили Сімшаг, відгукнулася на заклик неймовірно велика кількість людей. Крім того, брали участь у зборі великодніх гостинців цілі трудові колективи, які закуповували і передавали яблука, овочі, каву, крупи, цукор, консервацію та кошти. «Велика подяка всім небайдужим жителям Корсунщини, які після 4 років війни не втратили віру у перемогу та підтримують наших бійців», — говорить Людмила Сімшаг.
Крім усіляких їстівних гостинців, громадяни пожертвували також значні кошти: загалом зібрали 13 530 грн. Від жителів та підприємців Селища надійшло 3080 грн. Жителі с. Сухин передали 2620 грн, смт Стеблева (Замок) – 900 грн, працівники ДНЗ «Дружба» — 1000 грн. Корсунці Микола Прядченко та Олександр Сидоренко пожертвували по 1000 грн, Олександр Тараненко – 400 грн, Ігор Ціон – 600 грн, Олег Коверда – 500 грн. Долучилися навіть жителі Києва Неллі Левенко (900 грн), Любов Ігнатенко (400 грн), Олег Серебряков (1130 грн).
Відчутною, як завжди, була допомога ПАТ «Корсунь-Шевченківська швейна фабрика», яка надала велику кількість картонної пакувальної тари. Вдячні волонтери також Оксані Гончаренко за надану пластикову тару у великій кількості.
Зібрані кошти використали на придбання обмундирування, продукти та ін. Розповідає Людмила Сімшаг:
— Закуплено 7 комплектів літньої форми для ДУК ПС на суму 4200 грн, 6 пар берців – 3000 грн, зарядно-пусковий пристрій для авто – 1000 грн, який передали у 44-ту артилерійську бригаду, в 10-ту гірсько-штурмову бригаду мішки для укріплень – на 630 грн. Чимало витратили для приготування і пакування домашніх страв: купували балон газу – 650, відра пластикові (120 штук) для пакування продуктів – 1350 грн, приправи для шашлику і корейських салатів – 1130 грн. Решта пішла на продукти для волонтерської кухні – борошно 60 кг, ізюм – 4 кг, маргарин, укус, часник, цибуля, кава – загалом 2200 грн. Із зібраних коштів у волонтерській касі залишилося 370 грн, які будуть використані на подальші потреби.
Дзвінки із фронту
У ці великодні дні до дітей і дорослих надходили неочікувані і дуже зворушливі дзвінки з фронту. «Добрий день, це боєць такої-то бригади. Щиро вдячний вам за ваш лист (поздоровлення, передачу). Спасибі, що ви в нас вірите», — приблизно такі слова лунали у телефонах багатьох жителів Корсунщини. Для них, солдатів українсько-російської війни, найдорожчим подарунком до свят стали не ковбаси-паски-пироги, а теплі слова вітань, подяки земляків і магічна сила оберегів, виготовлених дитячими руками. Ці речі не йдуть у порівняння ні з чим. Хлопці віддзвонювалися усім, хто вказав свої телефони, зворушливо дякували і із задоволенням спілкувалися про життя-буття. Саме простого спілкування не вистачає цим мужнім воїнам в тривожній, напруженій одноманітності військових днів, серед вибухів, обстрілів і канонад. І вони знають: якщо люди тут, в мирному житті, їх підтримують — значить тут їх розуміють, шанують і чекають.
Світлана Перець
