Почесний громадянин Корсуня-Шевченківського
Владлен Ковтун відзначив славний ювілей
З останнім гарячим подихом спекотного літа, 28 серпня, свій 85-річний ювілей відзначив Владлен Кузьмич Ковтун – Почесний громадянин Корсуня-Шевченківського, істинний Українець, багатогранна і непересічна особистість.
Творчий вечір з нагоди ювілею, що відбувся в цей день у столичному Центрі художньої та технічної творчості «Печерськ», зібрав чималу концертну залу. Серед гостей – рідні та близькі ювіляра, його друзі, земляки, натхненники і шанувальники творчості.
Не треба квітів: допоможіть натомість Армії!
Не нести дорогих букетів і не вручати подарунків – таким було прохання Владлена Кузьмича напередодні свята. «Усі вітання буду радий отримати у вигляді донатів для допомоги ЗСУ», – попередив він гостей. А згодом всі донати спрямував на підтримку поранених відділення хірургії київського військового шпиталю, а також на спорудження меморіалу Олегові Собченку в Холодному Яру.
Красивий і благородний вчинок. Власне, таким є і життя пана Владлена – сповненим багатьох шляхетних справ, які він нині має змогу «штовхати» вперед завдяки високому авторитету в суспільстві, здобутому наполегливою працею і своїм небайдужим серцем.
Так, є багато сфер життя, де Владлен Ковтун досягнув вагомих результатів – як господарник, державний службовець, громадський і спортивний діяч, поборник здорового способу життя, автор поетичних збірок. У п’ятдесят відчув у собі дар Слова і почав писати вірші. Згодом чудові українські виконавці створили близько сімдесяти пісень на його поезію.
Під час творчого вечора найкращі з цих пісень прозвучали на сцені у виконанні народної артистки України Світлани Мирводи, Карлена Мкртчана, Юрія Ракула та багатьох інших митців. Додали щемливих емоцій і фото- та відеокадри, що демонструвались на великому проєкторі. Коли співалось про батьків, на екрані ми бачили їхні світлини, а в очах Владлена – по-дитячому щирі сльозинки. Промайнули і документальні відеокадри: як він приїздить до батька, а той, уже старенький, чекає сина біля хати, на лаві, з портретом дружини в руках… Тепер світлі обличчя обох найрідніших людей – і мами, і тата – Владлен Ковтун бачить лише на портретах або ж у снах. Але його батьки щоразу оживають, коли звучать вірші та пісні, присвячені їм.
«Час настає – і Батьків не стає…
Що залишається? Їх пам’ятати.
Поки, хто знав їх, – живі іще є,
Є і вони – твої Батько і Мати».
Досягнувши висот у різних сферах, нині свою місію Владлен Кузьмович вбачає у порятунку Росі та всіх малих річок України. На цю непросту справу зараз він затрачає найбільше часу та зусиль.
Найтепліші слова – вчителям
З особливою повагою слова вдячності ювіляр дарував своїм наставникам, які йшли поруч із ним життєвою стежиною.
– Все, що мені вдалося зробити, я зумів завдяки вчителям. Людям, які були моїми учителями протягом всього життя, – говорив він. – Мені так пощастило, що у мене були вчителі найкращої в світі корсунської школи №1. Вони мене привели до знань і формально врученої золотої медалі за навчання. Такі ж неймовірні педагоги в мене були в Київському електромеханічному технікумі Міністерства авіаційної промисловості та Київському політехнічному інституті.
«Заводською прохідною», що вивела його в люди, він вважає «Поштову скриньку №24» – завод, де працював вісім років і пройшов посади від техніка до начальника бригади. З теплом Владлен Кузьмич згадує і завод, і його керівника Івана Кудрявцева. Далі були нові місця роботи, все вищі й вищі посади. У 1988-1992 рр. він був першим заступником Міністерства побутового обслуговування населення України (колишньої УРСР) та першим віце-президентом «Укрсоюзу», у 1993-1996 рр. – заступником голови Київської міськдержадміністрації, а в 1998-2000 рр. – заступником керуючого справами Верховної Ради України. З 2000-го по 2009 р. – заступник гендиректора Гендирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв.
Попри такі вагомі кар’єрні успіхи та численні звання, Владлен Кузьмич не вип’ячує власне «Я», а завжди дякує. Дякує людям, які були поруч, підказували, навчали і просто… любили.
В моїй добі годин – двадцять чотири,
І кожну з них я хочу жити в мирі!
Любов… Саме вона домінує в житті Владлена Ковтуна. Саме вона є рушійною силою, вогником, основною основ.
Любов до річки Рось. Любов до Батьківщини, до рідної Таганчі, де він народився, до Нетербеки, де він зростав, до Корсуня, де навчався і в який закохався раз і назавжди…
«Я твій боржник – і я це пам’ятаю,
І я тобі ніколи не скажу:
Нема коли, чи хата моя скраю.
Тебе в душі навіки збережу!»
(«Корсуню»)
А нині, в часи запеклої боротьби за нашу Незалежність, Владлен Ковтун все частіше пише вірші про наших незборимих Воїнів. Дякує їм. Підтримує. Допомагає. І, головне, твердо знає, що Україна переможе.
Із вірою в нашу спільну Перемогу зичимо Вам, дорогий ювіляре, наснаги і натхнення! Хай усі розпочаті справи увінчаються успіхом!
Слава Україні!
