Зустріла його – сержанта української війська, який у 2016-му підірвався в АТО на міні, втратив ногу та до недавніх пір пересувався містом на інвалідному візку – на центральній вулиці Корсуня. Ледь наздогнала Руслана, так браво він кудись поспішав на своїх двох: праву, ампутовану ногу йому замінив протез.
«Я забіжу в редакцію, тоді й поговоримо!» – поспіхом пообіцяв чоловік і подався далі в справах. І (як і обіцяв!) пунктуально «забіг», що потішило так само, як і звістка про його чудове самопочуття. А передувало цьому «другому диханню» чотирьохмісячне перебування у Львові, де, власне, і відбувалося лікування атовця та його реабілітація.
– Наприкінці квітня розпочав протезуватися у Львівському військовому госпіталі. Тривало лікування півтора місяці, а далі мене перевели в реабілітаційний центр. Протез комплектували за німецькими технологіями на Львівському протезному заводі. І маю сказати, що буквально за місяць звик до нього, як до рідної частини свого тіла, – розповідає Руслан, як йому завше притаманно, бадьоро й усміхнено.
Допомогу військовому надали абсолютно безкоштовно: протезування профінансувала держава, за яку і воював Руслан та за мир в якій (поки що так і не досягнутий) пожертвував власною ногою. Взяла держава на себе і розходи за реабілітацію. «Вчився заново ходити у Львові, знайомився ближче з цим гарним містом. Особливо запала в душу поїздка в Турківський район, на спортивну базу паралімпійців. Там відкрив для себе людей, котрі повноцінно живуть з протезами і активно тренуються. Вони надихають», – каже Руслан.
І ось він повернувся в Корсунь, до своєї тихої домівки по вулиці Пархоменка, в якій чоловік є єдиним мешканцем та господарем. Та самостійно уже навчився поратися по дому, готувати їжу та навіть радіти дрібним радощам повсякдення. «Життя продовжується. В мене все буде добре», – каже Руслан. А ми ні на мить в цьому не сумніваємось.
